Проект «Слуга Народу»: розтин

Якраз у той час, коли українці масово йшли до складу добровольчих формувань та ЗСУ, щоб зі зброєю в руках захищати країну, Володимир Зеленський, з’явившись в ефірі телеканалу «1+1», звернувся з чолобитною до президента Росії Путіна (чи то царя у розумінні слуги-малороса). Та промовив такі слова: «Якщо ви хочете, я особисто, чесно вам кажу, якщо вам треба, я можу вас благати на колінах, але не ставте на коліна, будь ласка, наш народ».

Поведінкова реакція етнічного єврея Зеленського може слугувати доброю  ілюстрацією вад, на які страждають і багато інших «українських лідерів». Узагальнено це – малоросійство.

Не секрет, що, за великим рахунком, кожна українська влада з 1991 року вирішувала те саме завдання, що його сьогодні вирішує влада «ЗЕ-лених слуг» – будь-якою ціною залишитися біля корита. Для того вона готова була впасти до ніг то східного, то західного пана. При цьому, апріорі, ігноруючи інтереси українського народу.

У 2014 році мало хто зміг би прогнозувати, що за п’ять років СН Зеленського буде першою партією в новітній українській історії, яка матиме монобільшість у ВР. І буде формально здатна приймати рішення одноосібно.

Хоч фактично, як свідчать численні журналістське розслідування, «слуги народу», високоймовірно, належать до орбіти впливу різних держав та фінансово-промислових груп.
Аналіз різношерстого складу «слуг» цікавий ще й у контексті небажання багатьох західних країн гратися в протистояння з РФ. Цьому свідчень останнім часом вагон та маленький возик, хоча і достатньо лише «Формули Штайнмаєра» – нав’язаної Україні спільно Францією, Німеччиною та Росією.

«Слуги народу»: Люди які грають у ігри

Вершиною айсберга, фасадом СН є добре відомі люди на чолі з Зеленським, чия гра на піаніно власними «причандалами» нині є інтернет-мемом.

Але для більш повного уявлення звернемо увагу на біографії, вчинки, зв’язки та публічні висловлювання не лише чиновників вищого рангу, але і деяких з «рядових», але знакових депутатів «монобільшості». Тим більше, що багато хто з них за ці півроку встиг себе проявити.

Почнемо з постаті Івана Баканова – голови Служби безпеки України.

Як кажуть у народі, «Скажи мені хто твій друг, і я скажу хто ти». Баканова з президентом Зеленським пов’язує дружба довжиною в життя. Обидва з Кривого Рогу, виросли в одному під’їзді.

Про ступінь довіри Володимира до Івана говорять кілька фактів: саме юрист Баканов очолював ПАТ «Студія Квартал-95», на яку оформлена «медійна імперія» шоумена Зеленського. І саме Баканову політик Зеленський доручив створювати свою партію, а згодом керувати виборчим штабом та визначати кадрову політики держави в цілому.
Про якість кадрової роботи, проведеної Бакановим, може свідчити далеко не одна лиш наявність гвалтівника Іванісова у списках партії чи схильність деяких слуг народу викликати повій безпосередньо з зали ВР.

Врешті, до першовідкривача секс-жанру у ВР Андрія Денисенка, який  «засвітився» в Раді за переглядом БДСМ-відео, слуги ще, не доросли... Як і до «опоблоківця» Іллі Киви, який сильною рукою соціалізму душив у раді злу гідру епохи бідності.

Натомість, явно проглядаються два принципи кадрової політики, яку здійснював Баканов: горезвісний набір депутатів «по приколу», ставка на політиків, особисто близьких до Зеленського з 95 кварталу (відомих тепер, наприклад, як «рєшали» на кшталт Юзіка), та регіональні кримінальні елементи, яким забезпечують безкарність на місцях в обмін на політичну лояльність до Банкової. Одних і інших очевидно об’єднує патологічна спрага до наживи.

Зручним прикладом демонстрації опертя нової влади на кримінал можуть слугувати депутати СН з дніпровською пропискою. Але історія про депутатів з Дніпра буде далеко не повною без згадки про бенефіціарів.

Почнемо з постаті заступника керівника Офісу Президента Андрія Богдана – Андрія Смирнова, відомого як адвоката місцевих рейдера Геннадія Корбана та бандита Кошляка (керівника силового блоку Корбана). Щоб не заплутатись в дніпровських хитросплетіннях нагадаємо, що Корбан свого часу обслуговував інтереси Ігоря Коломойського, спеціалізуючись саме на рейдерських захопленнях підприємств. При тому, час від часу бив горщики з шефом, вимагаючи більшу долю за свою участь.

Смирнов як адвокат кілька років тому обслуговував інтереси регіоналів Олени Лукаш (екс-міністра юстиції України в уряді Азарова) та звинувачуваного в сепаратизмі Олександра Єфремова, який після перемоги Зеленського на виборах Президента України був звільнений з СІЗО, де знаходився з 2014 року. Андрій Смирнов, в особистій кореспонденції у FB з автором цієї статті, не заперечував власної причетності до Кошляка і Корбана.

Восени 2019 року в мережу злили плівки записів – нібито з кабінету голови ДБР Романа Труби. Їхня оригінальність не підтверджена, але схожість голосів та окремі деталі свідчать на користь того, що записи справжні. Нас зацікавив фрагмент з плівок, де людина з голосом, схожим на голос Андрія Смирнова, просить керівника ДБР пришвидшити розслідування по справах Порошенка.

Нещодавно журналісти одного з видань дійшли висновку про існування у справі Порошенка злагоджених дій трьох Андріїв: Богдана, Смирнова та Портнова, ще одного з пташенят гнізда Коломойського. Портнов, нагадаємо, зайшов у ВР від БЮТ ще в 2006 році, як пряма креатура «Бєні», працював заступником голови адміністрації часів Президента Януковича, а тепер, як свідчать матеріали журналістських розслідувань, частий гість в Офісі нового президента. Портнова небезпідставно підозрюють у чималому неформальному впливі на рішення нової влади.

В цьому контексті не можемо не згадати й про Валерія Хорошковського ­– ексзаступника голови СБУ часів того ж таки Януковича. Хорошковський теж втік з України після Революції Гідності, а нині повернувся та працює радником в Андрія Богдана.

Серед депутатів, які перемогли на округах в Дніпрі, немає випадкових людей, які не належали б до одного з нині провладних кланів.

Так, на 29 окрузі в Дніпрі переміг Сергій Демченко з партії «Україна Майбутнього», а «Україна Майбутнього», як ми пам’ятаємо ­– це Святослав Олійник, близький особисто до Коломойського. За власним зізнанням, Демченко з 2013 по 2014 рік обіймав посаду помічника згаданої вище Олени Лукаш.

Кирило Нестеренко – переможець на 26 окрузі. На момент обрання – директор з розвитку ТДВ «Дніпрокомунтранс».

«Дніпрокомунтранс» ­– те саме підприємство, яке Корбан викинув з вигідної «теми» вивозу сміття за угодами з міськрадою. Через це з Корбаном публічно посварилися Олійник та Андрій Денисенко, який тоді підтримав Олійника. Тож, «Дніпрокомунтранс», та, відповідно, Нестеренко, пов’язані зі сферою впливу Олійника та Коломойського.

На 28 окрузі в Дніпрі депутатом став відомий волонтер Юрій Мисягін. Він вважається в місті на Дніпрі лояльною креатурою Корбана.

Найбільш скандальний дніпровський «мажоритарник», депутат від 25 округу Максим Бужанський, відомий антиукраїнськими висловлюваннями та підтримкою Антимайдану. Дехто з колег-журналістів наводив версію, що поява в списку «слуг» цього персонажа, що швидше личив би «Опозиційній платформі» – це породження «договорняку» Коломойського з Сергієм Льовочкіним.

Втім, антиукраїнська риторика і близьких до Коломойського напряму «слуг», схоже, стає їх візитівкою. Той самий Олександр Дубінський неодноразово відзначався досить дикими спробами опльовувати українську історію і героїв.

По 27 округу до Ради пройшов В'ячеслав Медяник. Цього мало хто очікував, адже округ кілька років «засівав» за свій та міський кошт діяч місцевої «Опозиційної платформи» та партнер Корбана, Генадій Гуфман. Втім, персонаж, якому він поступився, по-своєму цікавий.

Експомічник нардепа Денисенка, що пройшов від «Слуги народу», є сином колишнього СБУ-шника та похресником ­– Анатолія Клименка, генерал-майора СБУ, якого «довгі язики» продовжують приписувати до Корбана та Кошляка. Сам Медяник перебував на керівних посадах підприємства, яке пов’язують з будівельними аферами та нищенням історичної забудови.

Цікаво, що під час виборчої кампанії траплялися випадки, коли виборці приймали кандидата в депутати від «Зе» за його повного тезку і думали, що голосують за автора відомої пісні про «Днєпропетровскую братву»

Помітною у фракції СН є присутність і людей олігарха Віктора Пінчука, відомого зв’язками з міжнародним аферистом Соросом. Не обійшлося без цього і в дніпровській «мажоритарці». Дмитро Кисилевський, один з керівників трубного заводу «Інтерпайп» в Дніпрі, переміг на окрузі де, власне, і знаходиться завод.

В новому уряді осіб, афільованих з Соросом немало. Таким ЗМІ вважають прем’єр-міністра Гончарука, міністра АПК Мілованова та його заступників. Вони, разом із президентом Зеленським, є активними лобістами розпродажу землі сільгосппризначення. Це є одним з питань, які СН проштовхують найбільш наполегливо.

Допомагає їм група менш помітних персон, які вже встигли заслужити від конкурентів за вплив на Зеленського назву «соросят». Вони вправно вдають із себе лібералів та технократів, але в дійсності обслуговують інтереси кола європейських та американських ділків, що спеціалізуються на сумнівних інвестиціях. Інтерес цих «не бариг, а інвесторів» – доведення України і українців до готовності віддати що завгодно за безцінь.

Люди Коломойського в уряді – це, в першу чергу, міністр інфраструктури Владислав Криклій, міністр Кабінету Міністрів Дмитро Дубілет і міністр оборони Павло Загороднюк.

До речі, цей «головний силовик» країни після прийняття депутатами у першому читанні закону, що визначає умови «ринку сільськогосподарської землі» в Україні, оперативно заявив про свою підтримку «ідеї вільного ринку». В нинішніх реаліях, фактично, старту розкрадання головного українського активу.

Повертаючись же до постаті іншого силовика, голови СБУ Баканова, не можна не звернути увагу на наявне російське громадянство у його дружини Оксани Лазаренко та той маленький факт, що Баканов парафіянин Московського Патріархату. Баканов, з певними зауваженнями, особисто це все підтвердив у своєму нещодавньому інтерв’ю «Главкому».

Великий «договорняк»?

Якщо уважно придивимось до результативних голосувань фракції СН в парламенті по ключових питаннях (продажу державної власності: «Укрпошти», «Укрспирту», сотні підприємств оборонної сфери, і звісно землі), то, попри всю строкатість «монофракції», можемо побачити «колективний одобрямс» трьох основних груп.

Компроміс між «Бєнєю», «соросятами» та «колективним Портновим» – це ще один дзвіночок на користь версії про існування глобальних домовленостей рівнями вище. Результатом цих домовленостей може стати остаточна втрата суверенітету України та перехід політики України в руки Кремля, а держвласності – до активів європейських, американських та російських «бариг».

Самому ж Зеленському, який вперто продовжує наступати на граблі попередників, ігноруючи інтереси українського народу, в домовленостях світових кланів місця може і не знайтися. Попри звичну для нього готовність стояти на колінах та благати про щось.
Промовистим свідченням тому сам Путін, традиційно не схильний сприймати будь-якого українського президента окрім у якості розмінної монети. Позиція його візаві Сороса теж орієнтована на подальше посилення дестабілізації в Україні, адже це автоматично призводить до зниження вартості місцевих активів. В цей же процес очікувано залучені деякі інші парламентські сили, чия патріотичність схильна кудись зникати, коли мова йде про інтереси Сороса та його молодших партнерів.