Вашинґтон повинен прагнути капітуляції Пекіна або знищення китайської загрози. Чи піде на цей крок новий господар Білого дому, поки не ясно.
Такий невтішний прогноз оприлюднили на шпальтах консервативного американського видання Foreign Policy. Конкуренція США і КНР має полягати не в усуненні загроз — а в ослабленні та, зрештою, поразці режиму Комуністичної партії Китаю.
Метою Вашинґтона в його суперництві із Пекіном має бути перемога. Проте перемога означає досягнення точки, коли китайський уряд (зараз, це — режим Сі Цзіньпіна) більше не матиме бажання чи здатності завдавати шкоди життєво важливим інтересам США.
КНР прагне замінити міжнародну систему, очолювану Америкою, новим глобальним порядком із центром у Пекіні. Перемога США у новій холодній війні проти Китаю означала б усунення найбільш серйозних китайських загроз ключовим інтересам Америки.
За відсутності великої війни є 3 можливі шляхи до перемоги:
Відтак, Пекін втратив би здатність завдавати відчутної шкоди життєво важливим інтересам Вашинґтона. Це вимагатиме зміцнення економічного та технологічного лідерства США і збільшення зниження ризиків з боку китайської економіки.
Відносна економічна перевага Америки вже зростає, оскільки цього року вона претендує на 26% світового ВВП, що є найбільшою часткою за два десятиліття. Тим часом Сі Цзіньпін продовжить підривати успішну модель зростання Китаю.
Оскільки диктатор відновлює контроль Комуністичної партії над приватним сектором Китаю, який колись динамічно розвивається, і ставить під загрозу міжнародну торгівлю та інвестиції Китаю своєю агресивною зовнішньою політикою. Підтримка дій РФ в Україні тому доказ.
Погляди Сі Цзіньпіна визначилися, але майбутнє покоління китайського керівництва може дійти висновку, що кидати виклик США та їхнім союзникам є надто складним і дорогим заняттям. Тож Пекіну було б краще піти шляхом більшої співпраці із Вашинґтоном, а не ескалації конфлікту.
Жоден із цих результатів не потребує зміни режиму у Китаї. Отже, США можуть виграти нову «Холодну війну», навіть якщо КНР продовжить вивішувати комуністичний прапор в Азії, Африці й у решті світу.
Автократичні режими крихкі, і вони часто розпадаються, особливо за часів зміни керівництва. Як і більшість диктаторів, Сі Цзіньпін вважає, що найбільші загрози його правлінню є внутрішніми, але не зовнішніми.
Китай витрачає більше на внутрішню безпеку й посилення позицій поліції, ніж свої збройні сили; витрати США збільшуються у 2:1 в інший бік. Відтак крах Компартії призведе до періоду внутрішньої нестабільності та зниження бажання систематично кидати виклик порядку, який очолює США.
Новий китайський уряд став би ослабленим і замкнутим у собі, оскільки прагнув би консолідувати владу. І цей уряд, — як новий різновид автократії чи, що менш імовірно, але можливо, молода демократія, — майже напевно діяв би менш агресивно, ніж Компартія товариша Сі.
Ці 3 вищенаведені сценарії не є взаємозаперечними, хоча насправді посилюють один одного. Перша «Холодна війна» завершилася поєднанням цих результатів: до 1980-х років СССР був переможений Заходом у піввіковому суперництві завдяки бажанню США бути глобальним жандармом.
А проте, медіаагенція «Останній Бастіон» радить згадати, що спілка Москва-Пекін прагне розпалити нову світову війну. Прикро визнати, але Україною та навіть Східною Європою конфлікт не обмежиться.