Quo vadis, Україна?
Виживання бізнесу в Україні: податки, ПДВ та бюрократія.
Що ми знаємо про ПДВ?
Він нараховується на прибуток і фонд заробітної плати. Тобто коли підприємець отримав прибуток і хоче забрати ці кошти з підприємства, він має сплатити не тільки 5% податок на дивіденди, 5% ВЗ, 18% податок на прибуток, а й 20% ПДВ на всю суму разом з податками. Сплата починається з ПДВ.
Підприємець сплатить:
Зі 100 грн отриманого прибутку 20 грн ПДВ, залишилося 80.
З 80 грн він сплатить 14,4 грн податок на прибуток, залишилося 65,6. З 65,6 грн він сплатить 3,28 грн податок на дивіденди і 3,28 грн ВС.
Тобто зі 100 грн отриманого прибутку на руки підприємець отримає 100 − 20 − 14,4 − 3,28 − 3,28 = 59,04 грн, а віддасть в руки чиновників 40,96 грн.
Якщо дивитися зверху, тобто рахувати від 100 грн, податки підприємця складуть 40,96%. А якщо порівнювати суму, яку отримує підприємець, і суму, яку він віддає чиновникам, це 69,37%. Що відчуває людина, яка створила бізнес, на пустому місці створила джерело економічного зростання, джерело збільшення національного багатства, а її змушують віддати 69,37% від свого власного доходу(!)
Ще гірша ситуація з найманими працівниками. Для того, щоб підприємець міг заплатити найманому працівнику зарплатню, він має віддати чиновникам ПДФО 18%, ЄСВ 22%, військовий збір 5% і ПДВ 20%.
Для того, щоб найманий працівник отримав 100 грн на руки, він сплатить 20 грн ПДВ, залишиться 80. З 80 грн сплатить ВЗ 4 грн, ЄСВ 17,6 грн, ПДФО 14,4 грн. 80 − 4 − 17,6 − 14,4 = 44.
Залишиться 44 грн.
Ще раз! Підприємець сплачує чиновникам за найманого працівника більше, ніж отримує сам найманий працівник! 44 грн отримує працівник, і 56 грн отримує чиновник.
Якщо дивитися зверху, тобто рахувати від 100 грн, податки найманого працівника складуть 56%. А якщо порівнювати суму, яку отримує працівник, і суму, яку він віддає чиновникам, це 127% (!!!) Цікаво, якби працівник знав, скільки він віддає чиновникам, що віддає він більше, ніж отримує... чи погодився б? Хоча, хто його питає?
Така система може вижити, якщо гроші, якими розпоряджаються чиновники, розподіляються між тими, хто потребує допомоги, хто надає послуги з освіти, охорони здоров’я, безпеки, захисту прав людей. Як у Швеції, наприклад.
Якщо з таким оподаткуванням більшість зібраних коштів витрачається на утримання зайвих бюрократичних установ, на виплату невиправдано великих зарплат чиновникам, на виплату фейкових спецпенсій, розкрадається на держзакупівлях, виводиться з бюджету за податковими та митними схемами — країна не має жодних шансів на розвиток. Це руїна, що ми зараз й спостерігаємо.
Навіть якби країна з таким оподаткуванням жила без корупції, ніколи вона не зможе зрівнятися з країнами без ПДВ, або з країнами, де податок на прибуток працює як податок на виведений капітал або більшість підприємств працюють по спрощеній системі.
Ніколи середня європейська країна з ПДВ не зможе наздогнати США, де немає ПДВ. Ніколи не зможе наздогнати Китай, де ПДВ застосовано обмежено від 3% до 9%. Відношення до мікробізнесу, МСБ заслуговує окремого допису, але ніде влада не намагається знищити ФОПів. Навіть у Північній Кореї на мікробізнес заплющують очі, їм дозволено працювати без будь-якої реєстрації та звітності.
Тож... куди прямуєш, Україно?
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
