Репортажі з-за Кобищанських парканів: мер собі не зраджує - скуповує

Поступово стихають істерична крикнява на Нікольській вулиці у Москві і недвозначні зойки Наташ у березняках на просторах Вялікой Раші – ЧМ-2018, як і все минаюче у цьому світі, не поспіхом потопає у скаламучених фанатами хвилях Неви, Москви-ріки, Волги, Ісеті, Казанки, Дону, Інсар і Лети під ностальгічні акорди «Такого Мундіалю давно не помнят здєшніє мєста…».

Комунальні служби збирають розкидані навсібіч кокошники, недоїдки гамбургерів і шапки-вушанки. Поліціянти нарешті можуть застосовувати мат і гумові кийки за призначенням в усіх одинадцяти «потьомкінських» містах з обома столицями включно, де упродовж місяця у них були зв'язані руки категоричним наказом вдавати із себе матінок Терез. Відповідальні особи за дострокове зведення стадіону у Волгограді чухають потилиці, спостерігаючи, як злива зносить залишки гравію від підмурівку спортивного красеня. Не факт, що усім потилицям вдасться зберегти прописку на дурних головах. В «Однокласниках» створена група «Чотири президенти – одна парасолька». Чиновний люд у міських думах сушить мізки у пошуках бюджетного рядка, до якого можна було б доточити астрономічні витрати на утримання неліквідної мегалітичної архітектури. Скрізь палять світлини з Домагоєм.

Це – російська постмундіальна дійсність. Сіра як парсуна місцевого президента без дози ботоксу. Нудна як скрип воріт ізолятора.

Наша кобищанська проблема не настільки критична, хоча й пов'язана спільною з мундіалем темою – футболом.

Власником стадіону «Ворскла» імені О. Бутовського, на якому проводить домашні матчі однойменна команда вищої ліги, є Полтавська міськрада. От міськрада формально й вклепалася – зав'язла як пес у тинові!

Третє місце нашої «Ворскли» у минулорічній першості вивело її на європейські терени. Ніякому Васі Сачку з ніякими хлопцями принаймні шість разів доведеться офіційно потягатися з представниками четвертого кошика Ліги Європи. За епітет просимо пана Василя та панів з команди не ображатися – він не наш, а фахівців та навколофутбольної громадськості. Бо те, у що пани грали з «Олімпіком» минулої неділі, футболом не називається. Якщо не станеться якоїсь несподіванки на кшталт фіаско з грандами на ЧМ-2018 і карта ляже до «Ворскли» козирем, а Костянтин Валентинович Жеваго понишпорить по засіках та знайде заборговані «Ворсклі» грошенята, то уболівальницький кобищанський загал зможе на власні очі побачити когось з лігоєвропейського «цвіту»: «Аталанту», «Марсель», «Арсенал», «Фенербахче», «Лаціо», «Челсі». Місцеві фанати в обох православних церквах вимолюють у суперники «Шерифа», «Стяуа», «Андерлехт», «Динамо» (Загреб), «АПОЕЛ» та «Олімпіакос». Вважається, що Василеві хлопці навіть «за безплатно» порвуть останніх як далматинець (ви ж натяк зрозуміли на Адріатичне узбережжя? Хорватія!) клишоногого (так-так, правильно!).

Хоча про «безплатно» не йдеться – Василь Вікторович з четвертим окладом з-поміж тренерів УПЛ у $15 тисяч (397,5 тис. грн) на місяць поступається лише Фонсеці, Хацкевичу та Вернидубу (щоправда, є кому й позаздрити – свого часу Микола Павлов у «Ворсклі» отримував$50 тисяч, а Пауло Фонсека у «Шахтарі» наразі отримує щомісяця у 22 рази більше за Василя Вікторовича). Та й Василеві хлопці розписуються за платню трохи більшу, ніж комбайнери на жнивах.

Перепрошуємо за здійнятий у кобищанських душах заздрісний шал, сьогодні ми про інше. Наш стадіон належить до 2-ї категорії і за Регламентом УЄФА проводити матчі Ліги Європи в Полтаві не можна. Щоб вийти на необхідну 4-ту категорію на «Ворсклі» слід замінити освітлення, встановити турнікети, до сотні збільшити кількість VIP-місць, значно розширити робочі місця для журналістів і фотографів, облаштувати дві телестудії. Всього «косметика», яку необхідно завершити до 20 вересня, тягне на 15 млн грн. Можемо поспівчувати традиційно далекому від футболу олігарху-нардепу, власнику «Ворскли» Костянтину Валентиновичу, котрому важкувато від серця відірвати 400-500 тис. євро. Власник стадіону – міськрада - «кинула» 2,5 млн, область – 2,5 млн. Щоправда, гривень. Атож, попри запевнення чиновних «ворсклян», лігоєвропейська феєрія за участю полтавців може відбутися й у Львові.

Оця розкладка яскраво демонструє недолугість організації українського футбольного господарства. Команди існують самі по собі, сірою грою навіки відбивши у вболівальників охоту на неї дивитися, олігархи ставляться до своїх команд як до обридлих іграшок, обласна чи міська комунальна власність не в змозі утримувати совкові залізобетонні одоробала і якби не вояжі Винників та Монатіків з попсою, хоч розбирай ті спортивні комплекси. Нормальний батько сина на стадіон не поведе: за порожніх трибун акустика «колізеїв» робить навколишній простір ворожою для психіки української дитини – над газоном стоїть такий чужомовний тренерський, фанатський і командний мат, що вуха не в'януть, а відпадають.

А от наш мер – вже виграв! У каламуті міськрадівських розбірок Олександр Федорович під шумок, за наші з вами, кобищанці, податки розжився на 144 голоси!

− Аби команда виграла, треба щоби працював увесь апарат футбольного клубу «Ворскла». Мені хотілося подякувати техперсоналу клубу за активну участь. Я поставлю питання перед депутатами, щоби всі без виключення працівники клубу отримали по 10 тис. грн. (збережена лексика неписьменного – авт.).

Що полтавський мер інколи буває неадекватним, ми вже писали. Згадайте його вульгарний підлітковий пасаж перед очманілим з несподіванки депутатським корпусом щодо особистого задоволення від сексуального контакту неприродним способом! Наразі ним руба поставлене питання про перейменування посади міського очільника – пан Олександр Перший волів би стати Їхньою Королівською Величністю: «—Короля прикрашає свита. Якщо в мене щось виходить, то це заслуга і міськвиконкому». Не хилий замах на конституційний лад, прикрашений ви наш!

Депутатська комісія з питань культури, освіти та спорту обурилася роздачою бюджетних коштів Їхньою Величністю – у приватного клубу є небідний спонсор-олігарх! Але оскільки сесію міськради проігнорували опозиціонери, рядок у програмі «Турбота» про 1,44 млн грн. (10,0 тис. х 144 чол.) не був вилучений і на радість бронзової обслуги набрав чинності.

Радості працьовитих людей ми теж радіємо. Сумуємо з іншої, загальноміської, біди.

Ідея – Дмитро Демиденко