Як побудована машина пропаганди? Маріупольський досвід.
За місяці війни на інформаційному фронті картина російської інформаційної машини стає зрозумілою та прозорою. Особливо в моєму випадку, коли твоя ділянка фронту вузька: сконцентрована на одному місті-герої та аналіз ведеться щоденно майже з першого дня війни.
Ми маємо знати як це працює, аби протидіяти ефективно на всіх рівнях не зупиняючись лише контрпропагандою. Головний принцип російської інформаційно-військової машини – багаторівневість. У підсумку немає рівня комунікації, на який вони не спустились.
Топ рівень: офіційні спікери від Владіміра Путіна, Дмітрія Пєскова і до всіляких інших подібних осіб. Вони озвучують тези та наративи, але вдало посилаються на власні джерела нижчого рівня.
Перший рівень: офіційні медіа (федеральні). Тут за звичай без соловйовщини, просто новини з посиланням на джерела нижчого рівня.
Рівень 1/1: медіа пропагандисти à la Владімір Соловйов і компанія. Їхнє завдання – тест абсолютно диких тверджень, емоційне посилення та зв'язка нижчого рівня з першим та топ рівнем.
Другий рівень: журналісти. Під час війни здебільше – військові журналісти (так звані "військкори" – прим. ред.), які скрізь в гущині подій. Вони пишуть, вони фільмують і фотографують. Саме вони кують першочергово фейки, маніпуляції та перекручення.
Рівень 2/1: експерти. Тут обшир від місцевих російських до іноземних, а їхня експертність підтверджується власне назвою в титрах. Іноді вони обіймають якісь посади закордоном, але всі ці посади в російських афільованих структурах. Вони посилюють фейки журналістів та огортають їх в "експертність" для вищих рівнів.
Третій рівень: колаборанти. Тут лише повторювання тез і додавання маніпулятивних тверджень. Саме після цих тверджень інформація набуває іншого вигляду і розходиться одночасно на рівні вверх та нижчі. Чиста легалізація нової брехні.
Четвертий рівень: "волонтери". Вони з'являються одночасно з окупантами. Тут уже робота з населенням окупованих територій очі-в-очі, ведення соціальних мереж. Завжди все через емоції страждання-допомога, були погані – прийшли "ми хороші". Здебільше їх робота ведеться в стані повного або часткового інформаційного вакууму на окупованій території.
П'ятий рівень: адміністратори чатів. При окупації одразу виникає багато запитань. Від евакуації до простих щоденних. Одночасно з’являються купа чатів по всіх соцмережах з відповіддю на ці запитання. Спочатку, "без політики", але з часом всі наративи вищих рівнів вводяться і стають домінуючими. На старті роботи таких чатів неможливо встановити ані належність, ані характер адміністрування. До якої зі сторін належить, тому розповсюдження зростає дуже швидко.
Які ж висновки? Всі ці рівні працюють в обидва боки: якщо в тебе перед очима вся мережа ти можеш побачити, як інформація з топ рівня доходить до четвертого рівня і навпаки.
Другий головний принцип – керованість та послідовність і тут немає місця самодіяльності. Майже слово в слово, але точно за вказівкою інформація розповсюджується.
Іноді трапляється, що десь на рівні журналістів хтось перегне палку з емоціями, як було по "Азовсталі". І миттєво або видаляє, або публічно зміню риторику відповідно до курсу всієї машини.
Це дійсно потужна, добре влаштована і боєздатна машина. Так, у Маріуполі з часом ми її підкорили. Ми організували інформаційний спротив з нижнього до офіційного рівня наскільки це можливо, але...
Але наш досвід каже про незлагодженість дій не тільки по нам. Ми, як країна, непогано зайняли позиції на топ рівні та першому рівні. Але далі або йде війна без нас, або кожен хто куди. Про чати, волонтерів і всі інші умовні рівні взагалі промовчу. Тут суцільна "махновщина".
Можна посилатись на свободу слова, на правду. На принципи. Але реальна війна – вона інакша. Ми маємо і мусимо будувати наші інформвійська. Власні, без свар, без огляду на мирне життя. З одним пріоритетом – перемога і рятування життя українців. Без варіантів.
Автор – Петро Андрющенко, радник Маріупольського міського голови