Схилимо голови – ще є місце прикладу Данко. Борімося!

Українці, стиснемо зуби, вгамуємо крик від болю, застережемо себе від розпачу, схилимо голови перед Героєм.

Звістка про самоспалення 49-річного командира розвідгрупи Миколи Микитенка розірвала ніч о 3.30 11 жовтня у центрі Києва.

Наразі захисник України перебуває у комі, у нього практично все тіло в опіках.

Шансів на те, що він житиме, немає. Хіба надія.

Фронтовик про наміри вкоротити собі життя, яке стало для нього нестерпним, написав напередодні у Facebook.

Усвідомлено залишав нас по цей бік останнім словом, закликавши підніматися проти капітулянта-президента, котрий вщент зницив армію своїм «перестати стріляти» і «я не бачу війни у своїй голові».

Усвідомте, українці – воїна не зламали бої, не зламала підступна ординська зграя, не зламали важучі умови фронтового буття.

Його кинуло у вогонь визнання ідіотизму влади, що деморалізувала створену з нічого Армію і веде країну до ганебного кінця.

Посміємо наполягати і побачити – це не тільки розпач зневіреної людини, не поразка воїна, не психічна травма.

Це – ще й вистражданий заклик до патріотів бути українцями, протиставити випадковим нікчемам при владі вчинок, дію, акт.

Навіть такий, яким пішов до побратимів з Небесної Сотні Микола Микитенкою

Подібні трагічні акти не поодинокі. Згадаймо чеха Яна Палаха (січень 1969 р.) і українця Василя Макуха (листопад 1968 р.), латиша Іллю Ріпса (квітень 1969 р.), литовця Ромаса Каланта (травень 1972 р.), кримського татарина Мусу Мамута (червень 1978 р.), українця Олексу Гірника (січень 1978 р.), котрі свідомо віддали життя за ідею справедливості.

У лютому 2020 року на пікеті біля Офісу президента чоловік облив себе бензином і вчинив самопідпал.

Тоді полум'я швидко загасили, чоловік залишився живий, але отримав значні опіки тіла, про що повідомляв «Останній Бастіон».

Хтось страшиться, що все більше хлопців, у котрих не пішло цивільне життя після повернення з фронту, будуть повторювати шлях жертовного публічного згоряння.

Не слід чорнити воїна, не треба чіпати й його ідею!

Немає у нас такого права. Адже ми ще тут.

У нас є обов'язок виконати його останнє прохання – дати лад країні, звільнити її від зеленої цвілі.