Шість годин ганьби: як Гольник проходила співбесіду до ВРП

Про те, до якого ступеня моральної деградації може дійти «громадський активіст», свідчить історія судді Шевченківського районного суду Полтави Лариси Гольник, яка має стійку репутацію аферистки ще з 2015 року, коли намагалася заволодіти гаражем своєї психічно хворої сусідки. Щоби не потрапити на лаву підсудних за шахрайство, суддя Гольник оголосила себе «викривачкою корупції», вступила до лав псевдогромадських організацій «Інститут законодавчих ідей» (власницею цієї організації є скандально відома Мартина Богуславець), «Де Юре» (власник — колишній суддя Михайло Жернаков) і «Центр протидії корупції» (належить Віталію Шабуніну, якого зараз судять за шахрайство та ухилення від військової служби) і стала заробляти поширенням наклепів у соцмережах.

Чоловік цієї попсуй-судді — військовозобов’язаний Ігор Гавриленко — багато років ніде не працює, не має ані бронювання, ані відстрочки й п’ятий рік ухиляється від мобілізації. Але послуги ТЦК нині коштують дорого, зарплатні судді не вистачає, і тому «її честь» підзаробляє на стороні — розміщує в соцмережах наклепи й проросійську пропаганду, яку виготовляють колишні політтехнологи Деркача та «чорнопіарні» фірми, наближені до Медведчука й Царьова. Кажуть, бере недорого.

Усе це сходило Гольник з рук, оскільки до 15 серпня 2026 року членами Вищої ради правосуддя були двоє її приятелів — Роман Маселко та Микола Мороз, які блокували розгляд дисциплінарних скарг стосовно своєї подруги. Саме через це щодо Гольник поки що відкрито лише одну дисциплінарну справу: «її честь», використовуючи власні логін і пароль судді, переглядала в Єдиному державному реєстрі судових рішень у режимі повного доступу рішення, які інші судді ухвалювали в закритих засіданнях, копіювала персональну інформацію про учасників справ та показання свідків (зокрема неповнолітніх) і передавала цю інформацію своєму чоловікові-ухилянту для оприлюднення.

Судячи з того, що Гавриленку вдається успішно уникати мобілізації, його чорнорота дружина непогано заробляє на поширенні наклепів. Але грошей усе одно не вистачає, і Гольник вирішила балотуватися до Вищої ради правосуддя за квотою Верховної Ради України.

Кандидатуру Гольник розглянула Етична рада — спеціально створений орган, який за участю іноземних експертів перевіряє кандидатів до Вищої ради правосуддя на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. 14 жовтня 2026 року відбулося засідання Етичної ради, присвячене співбесіді з цією аморальною істотою: упродовж шести годин члени Етичної ради вмочували шахрайку мордою в її ж власне лайно.

Щоправда, Етична рада встигла розглянути лише кілька епізодів із бурхливої «громадської» діяльності так званої «викривачки корупції» (саме так себе називає Гольник). Передусім членів Етичної ради зацікавила історія про те, як Гольник незаконно поширює персональну інформацію про громадян, яку знаходить у Єдиному державному реєстрі судових рішень (бо судді бачать не позначення «ОСОБА_1», а повні дані учасників справ і можуть здійснювати пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень за прізвищем конкретної людини).

Мало того: виявилося, що Гольник разом зі своїм чоловіком-ухилянтом ще й поширювала інформацію про перетин громадянами кордону — цю інформацію вона отримувала шляхом незаконного проникнення в базу даних Держприкордонної служби «Аркан». На запитання члена Етичної ради, яким чином Гольник удалося отримати доступ до цієї бази даних, «її честь» відмовилася відповідати.

Члени Етичної ради були здивовані (якщо не сказати шоковані) історією про те, як суддя Гольник розглядала заяву про самовідвід судді Ірини Блажко від розгляду моєї скарги на бездіяльність полтавської поліції, яка не реєструвала кримінальне провадження стосовно судді Гольник. Усе почалося з того, що Гольник поширила на своїй фейсбук-сторінці антисемітський вислів на мою адресу. Попри те, що «її честь» вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 161 КК України, Полтавське райуправління поліції (розташоване на території Шевченківського району Полтави) не поспішало з реєстрацією кримінального провадження. Тож заявнику, тобто мені, довелося звернутися зі скаргою до Шевченківського районного суду Полтави, в якому працює Гольник.

Суддя Ірина Блажко, на розгляд якої потрапила моя скарга, заявила самовідвід, мотивуючи це тим, що вона працює разом із Гольник в одному суді. Заяву судді Блажко про самовідвід розглянула та задовольнила — уявіть собі — суддя Гольник, яка на засіданні Етичної ради оголосила, що вважає себе настільки неупередженою, що може розглядати справи, які стосуються її особисто.

Також чимало часу члени Етичної ради присвятили обговоренню писанини Гольник на її фейсбук-сторінці: мадам постійно публікує наклепи на інших суддів, адвокатів, журналістів і військовослужбовців, а в коментарях під своїми дописами поширює нецензурну лайку, погрози вбивством і антисемітські висловлювання.

Наприклад, коли дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Олексій Гура підготував проєкт ухвали дисциплінарної палати ВРП про відкриття щодо Гольник дисциплінарної справи, «її честь» опублікувала на фейсбуці фотографію Гури, яку супроводила коментарем «прєзєрватів штопаний».

Окрім того, Гольник поширювала на фейсбуці лайку на адресу Верховної Ради України, за квотою якої вона зараз намагається балотуватися до Вищої ради правосуддя, та публікувала наклепи на адресу Етичної ради. А під час засідання Етичної ради пані кандидатка ще й постійно порушувала порядок, перебивала головуючого та доповідача й звинувачувала членів Етичної ради у вигаданих нею «злочинах»:

Оскільки засідання Етичної ради тривало понад шість годин, я вдвічі скоротив відеозапис, розміщений на каналі «Судова влада в Україні», і завантажив його на свій YouTube-канал. Дуже рекомендую переглянути це відео — нічого подібного в історії українського, прости господи, правосуддя ще не було.

Джерело