ШКОЛА УКРАЇНСТВА

Словник: «Українофобія»

Українофобія, -ї, ж.

Українофобія — форма антиукраїнського упередження, зневаги, ворожості або дискримінації, спрямована на українців як етнічну й національну спільноту, на окремих осіб, групи, інституції чи об'єкти через їхню реальну або приписувану належність до українства чи зв'язок із ним, а також на українську мову, культуру, історичну пам'ять, традиції, символи, державотворчу спадщину, право українців на самоідентифікацію, самовизначення, національний розвиток і політичну суб'єктність.

Українофобія може проявлятися як негативне ставлення, стереотипізація, приниження, дегуманізація, покладання колективної вини, дискримінація, заперечення або знецінення української ідентичності, виправдання підкорення чи асиміляції українців, делегітимація їхнього права захищати власну мову, культуру, історичну пам'ять, державність і національні інтереси, а також застосування до українців асиметричних моральних, політичних або суспільних стандартів.

Українофобія не обов'язково становить завершену ідеологію і не обов'язково проявляється як відкрита ненависть. Вона може існувати у формі побутового упередження, культурної зверхності, суспільного стереотипу, медійного наративу, інституційної практики або системної дискримінації.

СЕМАНТИЧНЕ ЯДРО

Визначальною ознакою українофобії є причинний зв'язок між негативним ставленням, обмеженням, приниженням або запереченням і українською належністю чи зв'язком з українством.

Інакше кажучи, людину, групу, інституцію, мову, культуру, пам'ять або державницьку позицію атакують, принижують, дискримінують чи делегітимують саме тому, що вони є українськими, сприймаються як українські або захищають право українців існувати як окремий національний суб'єкт.

ОБ'ЄКТИ УКРАЇНОФОБІЇ

Об'єктами українофобного ставлення можуть бути:

• українці як етнічна та національна спільнота;
• окрема людина через її українське походження;
• окрема людина через її українську самоідентифікацію;
• людина іншого етнічного походження, яку сприймають як пов'язану з українством або яка публічно його захищає;
• українська мова;
• українська культура;
• українська історична пам'ять;
• українські традиції та символи;
• українська державотворча традиція;
• українська політична та культурна суб'єктність;
• право українців на самовизначення;
• право українців формулювати й захищати власний національний інтерес;
• українські освітні, культурні, громадські, релігійні та наукові інституції;
• українські пам'ятники, меморіали, кладовища, книги, архіви, культурні об'єкти та майно;
• Українська держава — коли об'єктом заперечення є саме її право існувати як форма політичного самовизначення української нації, а не конкретна політика її органів влади.

ОСНОВНІ ПРОЯВИ УКРАЇНОФОБІЇ

1. Колективне приниження українців

Приписування українцям як народові меншовартості, примітивності, неосвіченості, моральної неповноцінності, нездатності до державотворення, політичної незрілості або культурної вторинності.

Сюди належать конструкції, відповідно до яких українці нібито «не здатні мати державу», «завжди потребують господаря», «не можуть самостійно управляти собою» тощо.

2. Негативна етнічна або національна стереотипізація

Перенесення негативних якостей окремих осіб або груп на українців загалом.

Наприклад, українцям систематично й колективно приписують:

• неосвіченість;
• жорстокість;
• продажність;
• примітивність;
• злочинність;
• фанатизм;
• генетичну чи культурну нездатність до цивілізованого розвитку.

Критичною ознакою є саме колективне узагальнення за українською належністю.

3. Дегуманізація

Зображення українців як нижчого, небезпечного, паразитарного, патологічного або неповноцінного людського типу.

До цього належать:

• зоологічні метафори;
• образи, що патологізують;
• принизливі етнічні прізвиська;
• зображення українців як «зарази», «хвороби», «біомаси» чи іншої форми неповноцінної групи.

Дегуманізація є особливо небезпечною формою українофобії, оскільки знижує моральний бар'єр перед дискримінацією та насильством.

4. Заперечення українців як окремого народу

Твердження про те, що українці:

• не існують як окрема нація;
• були «вигадані» іншими державами або політичними силами;
• були штучно відокремлені від іншого народу;
• були створені адміністративним рішенням;
• мають розглядатися лише як регіональна, мовна чи фольклорна частина іншої нації.

Це одна з історично центральних форм українофобії.

5. Заперечення або приниження української самоідентифікації

Невизнання права людини називати себе українцем або ставлення до української етнічної чи національної самоідентифікації як до чогось:

• штучного;
• підозрілого;
• небезпечного;
• соромітного;
• примітивного;
• екстремістського.

Українець не зобов'язаний розчиняти власну етнічну або національну ідентичність для того, щоб його вважали політично прийнятним.

6. Знецінення української мови

Зображення української мови як:

• неповноцінної;
• штучної;
• провінційної;
• селянської;
• непотрібної;
• непридатної для науки, державного управління, культури чи сучасних технологій.

Саме по собі користування іншою мовою не є проявом українофобії. Українофобними є приниження української мови або заперечення її права на повноцінне суспільне існування.

7. Знецінення та привласнення української культури й історії

До цієї форми належать:

• зображення української культури як вторинної;
• заперечення її самостійного розвитку;
• вилучення українців із власної історії;
• систематичне привласнення українських діячів, культурних надбань, історичних держав і традицій іншими національними або імперськими наративами;
• зображення української історії винятково як периферійної частини історії інших держав.

8. Заперечення української національної суб'єктності

Заперечення права українців:

• визначати себе окремою нацією;
• формулювати власний національний інтерес;
• створювати власні політичні інституції;
• мати власну державу;
• визначати власну зовнішньополітичну орієнтацію;
• захищати власну мову, культуру, історичну пам'ять та економічні інтереси;
• самостійно визначати власне майбутнє.

Це центральна ознака специфічно української історичної форми українофобії.

9. Делегітимація української державності

Твердження, що сама Українська держава:

• є історичною помилкою;
• не має права на окреме існування;
• є винятково штучним проєктом інших держав;
• повинна бути ліквідована або підпорядкована іншому політичному центру;
• не може мати власної політичної волі.

Критика конкретного уряду, президента, кордонів, політики, законів чи державних рішень сама по собі до цієї категорії не належить.

10. Виправдання підкорення, русифікації або асиміляції українців

Українофобія може проявлятися через твердження, що українці:

• повинні відмовитися від власної мови;
• мають культурно розчинитися в іншому народі;
• не потребують окремих національних інституцій;
• мають прийняти чужу історичну ідентичність;
• повинні відмовитися від української національної окремішності заради «природної єдності», «вищої культури», «спільного народу» чи іншої наднаціональної конструкції.

11. Криміналізація та моральна дискваліфікація української суб'єктності

Систематичне зарахування нормальних проявів українського національного самовизначення до апріорі патологічних або злочинних явищ.

Наприклад, автоматичне ототожнення:

• української самоідентифікації — з ксенофобією;
• українського національного інтересу — із шовінізмом;
• захисту української мови — з дискримінацією;
• деколонізації — з екстремізмом;
• українського націоналізму як такого — з нацизмом;
• захисту української суб'єктності — з «розпалюванням ненависті».

Ключовою ознакою тут є не використання критичного терміна саме по собі, а автоматичне навішування ярлика чогось аморального чи злочинного замість оцінювання конкретних поглядів, слів або дій.

12. Асиметрична стигматизація і подвійні стандарти

Вимога від українців відмовитися від форм самоідентифікації, історичної пам'яті, культурного захисту, національного інтересу або державної суб'єктності, які визнаються нормальними щодо інших народів.

Принцип перевірки: чи вважалося б те саме твердження, право або форма самоорганізації неприйнятними, якби йшлося про інший народ у зіставному контексті?

Якщо українська самоідентифікація оголошується небезпечною лише тому, що вона українська, маємо ознаку українофобної асиметрії.

13. Дискримінація українців

Позбавлення людини можливостей або прав, відмова їй у наданні послуг чи нерівне ставлення через її реальну або приписувану українську належність.

Це може стосуватися:

• працевлаштування;
• освіти;
• житла;
• обслуговування;
• політичної участі;
• культурної діяльності;
• використання мови;
• доступу до інституцій;
• інших суспільних можливостей.

Українська більшість у власній державі так само може бути об'єктом дискримінаційної практики в окремій інституції, середовищі або сфері.

14. Напади на осіб, установи або майно через їхній зв'язок з українством

Напад, переслідування, акт вандалізму або інше завдання шкоди є проявом українофобії, якщо об'єкт обрано тому, що він є або сприймається як:

• український;
• пов'язаний з українцями;
• носій української мови чи символіки;
• український культурний або освітній центр;
• українська школа;
• пам'ятник;
• меморіал;
• кладовище;
• храм;
• громадська організація;
• підприємство чи інша інституція, асоційована з українством.

ФОРМИ ІСНУВАННЯ УКРАЇНОФОБІЇ

Українофобія може бути:

Побутовою

Індивідуальні стереотипи, зневажливі висловлювання, приниження.

Культурною

Систематичне зображення українського як нижчого, периферійного або неповноцінного.

Інформаційною

Відтворення українофобних образів і наративів у медіа, пропаганді, культурі та цифрових середовищах.

Інституційною

Правила або практики окремої установи, органу, організації чи платформи, які ставлять українців або українську ідентичність у гірше становище.

Системною

Сукупність взаємопов'язаних політичних, культурних, освітніх, економічних, інформаційних або правових практик, що відтворюють нижчий статус української суб'єктності.

Українофобія може існувати як поза Україною, так і всередині України. Вона не зводиться до ксенофобії проти іноземців, оскільки її об'єктом є українська ідентичність і суб'єктність незалежно від громадянства чи місця перебування носія.

КОНТЕКСТУАЛЬНИЙ КРИТЕРІЙ

Для кваліфікації висловлювання або дії як українофобних необхідно оцінювати не окреме слово, а:

• об'єкт — проти кого або чого спрямована дія;
• мотив — чи є українська належність або зв'язок з українством причиною негативного ставлення;
• зміст — чи містить висловлювання або дія колективне приниження, заперечення, дискримінацію, дегуманізацію або делегітимацію;
• контекст — політичний, історичний, культурний та мовний;
• узагальнення — чи переноситься оцінка окремої особи або події на українців як групу;
• асиметрію — чи застосовується до українців стандарт, який не застосовується до інших народів у зіставних обставинах;
• наслідок або спрямованість — чи веде висловлювання або практика до обмеження, приниження, виключення чи заперечення української суб'єктності.

Українофобію не можна встановлювати лише на підставі політичної незручності висловлювання. Але її не можна заперечувати лише тому, що вона сформульована ввічливо, академічно або без прямого вислову «ненавиджу».

ЩО САМЕ ПО СОБІ НЕ Є УКРАЇНОФОБІЄЮ

Не є українофобією автоматично:

• критика Президента України;
• критика уряду;
• критика Верховної Ради;
• критика Збройних Сил або військового командування;
• критика державних інституцій;
• критика конкретної політики України;
• критика мовного законодавства;
• критика історичної політики;
• дослідження злочинів, здійснених окремими українцями чи українськими організаціями;
• критичне дослідження української історії;
• незгода з конкретною інтерпретацією українського національного інтересу;
• дискусія про співвідношення етнічної та політичної нації.

Такі висловлювання набувають українофобного характеру, коли від критики конкретної особи, рішення, організації чи історичного явища відбувається перехід до:

• покладання колективної вини на українців;
• приниження українців як групи;
• заперечення української нації;
• дискримінації;
• делегітимації української державності як такої;
• виправдання асиміляції чи підкорення;
• заперечення самого права українців бути окремим національним суб'єктом.

СПІВВІДНОШЕННЯ ЗІ СПОРІДНЕНИМИ ПОНЯТТЯМИ

Українофобія — ставлення, упередження та практика

Охоплює негативну стереотипізацію, зневагу, ворожість, дискримінацію та заперечення української суб'єктності.

Не потребує завершеної ідеології.

Антиукраїнізм — система

Виникає тоді, коли заперечення або обмеження української суб'єктності оформлюються в послідовну систему ідей, наративів, політичних доктрин чи інституційних практик, спрямованих на підпорядкування, асиміляцію, десуб'єктивацію або ліквідацію окремого українського національного існування.

Україноненависництво — крайня афективна форма

Це активна ненависть до українців саме як українців, що проявляється через дегуманізацію, бажання завдати шкоди, схвалення переслідування, позбавлення прав, депортації, примусової асиміляції, насильства або фізичного знищення.

Таким чином:

• українофобія — негативне ставлення і дискримінаційна практика;
• антиукраїнізм — ідеологія заперечення або підпорядкування;
• україноненависництво — ненависть, що спонукає завдати шкоди.

КАНОНІЧНА КОРОТКА ДЕФІНІЦІЯ

Українофобія — упереджене, зневажливе, вороже або дискримінаційне ставлення до українців через їхню реальну чи приписувану українську належність, а також до української мови, культури, пам'яті, державотворчої традиції та права українців на самоідентифікацію, самовизначення і національну суб'єктність; проявляється у стереотипізації, приниженні, дегуманізації, покладанні колективної вини, дискримінації, запереченні української ідентичності, виправданні асиміляції або підкорення та делегітимації права українців захищати власне існування й національні інтереси.