Спалене серце "Полтавського короваю"
Людське життя тоді стає справді вартісним, коли докладається до роботи, створює щось велике, по-справжньому неперевершене та дороге. Праця хлібопекарів і кондитерів в усі часи була особливо шанована. Спитайте у людей старшого покоління, із чим у них асоціюється дім, який аромат їм спадає на думку, коли вони згадують сім’ю, батьків. Безперечно, це запах свіжоспеченого хліба.
Таких пахощів зараз немає, ми, молодь, уже позбавлені цієї неперевершеної насолоди – вдихати гарячий запах поля й сонця, поту й наморених рук, що сплівся в терпкому буханці, який мати чи бабуся витягли з печі. Такий запах майже перестав існувати, отже й ми почали недоотримувати частинку своєї землі, родини, краю. «Та як же так, - спитаєте ви, - адже полиці в супермаркетах ломляться від асортименту випічки». Це й справді так, але то вже неживий хліб, його роблять «на автоматі», тісто місять без душі, ніхто не вкладає в ритуал випікання хліба частинку себе, тому й виріб виходить не такий: чогось у ньому не вистачає.
Багато хто з полтавців пам’ятає, де ще можна було купити того самого, «живого» хліба, пригостити свою кохану найсмачнішим у світі тістечком чи замовити розкішний, майже священний, поцяцькований завитками й косичками, із золотою скоринкою – коровай. Місце, де кондитери й пекарі віддавали свою душу тісту так і називалося – «Полтавський коровай». Молодь, може, вже й не згадає, але запах від «Короваю» розносився вулицями, огортав околиці, манив до себе. Проходячи біля бібліотеки, краєзнавчого музею чи просто блукаючи по Жовтневій, усі звертали увагу на приємний запах свіжої випічки.
Чому я про це пишу з таким трепетом і ласкою? Бо сам гуляв тими місцями, водив тоді ще свою дівчину, а зараз – свою дружину на смаколики до «Полтавського короваю», завжди купував там хліб і булочки. Тому більш ніж упевнено можу казати: зараз по всій Полтаві ніхто не може зрівнятися з майстерністю і талантом тих кондитерів, які пекли в «Короваї». Шкода, що людей, які вкладали душу в кожен виріб, просто знищили, спаливши кафе-пекарню «Полтавський коровай», де ці, справді, віртуози свого діла, могли щодня творити й робити щасливими сотні, а то й тисячі людей, які приходили за свіжим хлібом, тістечками, печивом, короваями, пасками тощо.
Ница людина, бандит, хай він і політик, ніколи не зрозуміє всієї величі й таїни випікання хліба, ніколи не матиме ностальгії за знищеним. Згадаймо, як Андрій Матковський тоді рвався до влади й грошей, як починалася «війна» тодішньої міської влади з власниками ринку «Мотель», у якій не обійшлося без реального вогню. Власне, умисні підпали – фірмовий стиль «бригади» Андрія «Запальнички». Адже сьогоднішня офісна «хатинка» Матковського біля краєзнавчого музею «виросла» на місці спаленого зловмисниками кафе «Полтавський коровай». Дуже приглянулася та розкішна місцина тодішньому «батьку» Полтави, котрий спочатку брехав усім, нібито там будуватимуть комунальний «будинок прийомів мера» для зустрічі російського й інших президентів на 300-річчя Полтавської битви, а потім звів там персональне «гніздечко»…
На вивісці, яка висіла на огорожі будівельного майданчика на місці спаленого Матковським «Полтавського короваю», тоді було написано, що на цьому місці ведеться будівництво адміністративного будинку (це видно на фото). Жодних інших роз’яснень щодо будівництва цього об’єкта більше не було.
Але ні адміністративного центру, ні Будинку прийомів на місці спаленого Андрієм «Запальничкою» «Полтавського короваю» не збудували.
Андрій Матковський, полтавський міський голова (дані сайту rada-poltava.gov.ua, розділ «Аналітика» від 30 квітня 2010 року) сказав, що:
«У рамках підготовки до відзначення 300-річчя Полтавської битви існувала домовленість президентів Путіна і Ющенка про спільні заходи. Ми очікували їхнього приїзду та короля Швеції. Тоді виник задум облаштувати Будинок урочистого прийому, який би фінансувався з інвестиційних коштів. Та коли побачили, що на державному рівні відзначення не буде, то і відмовилися від подібної ідеї. Земельну ділянку на конкурсних умовах через міське управління капітального будівництва передали інвестору, який побудував там офісне приміщення».
Виходить, що Матковському просто приглянулася земельна ділянка в центрі міста, а для того, щоби витиснути «Полтавський коровай» і працівників із будівлі, «Запальничка» просто спалив їхнє дітище, їхній фірмовий магазин. Спалив Матковський більше, ніж просто приміщення чи бізнес, більше ніж магазин або кафе. Він спалив людську душу й серце, які працівники щодня протягом багатьох років віддавали тісту. Спалив їхню мекку, де майстерність і талант поєднувалися у випічці.
Наругатися над хлібом – це настільки мізерно, що будь-які коментарі будуть зайвими. Наскільки потрібно бути варваром, не мати жодних цінностей, бути позбавленим пам’яті про рідну оселю й сім’ю, щоби вчинити таку наругу.
Нормальна людина такого ніколи не здатна зробити! І витримати також. У власника «Полтавського короваю», після підпалу будівлі Матковським, стався серцевий приступ, що зайвий раз доводить, як легко можна зламати людину, що живе своїм творінням.
Час іде, багато з подій забувається, але найголовніше вкарбовується в пам’ять назавжди. Матковський на вкраденій за головування Полтавою комунальній власності отримує щомісяця сотні мільйонів гривень. Він уже виділив на підкуп полтавців 45 мільйонів – копійки для його бюджету. Мета повторного приходу до влади – докрасти невкрадене. Це більш ніж зрозуміло. А на здобуті корупцією та злочинною діяльністю мільйони, але вже в євровалюті, потім купити собі золоте життя в Австрії чи на Кіпрі. Це теж зрозуміло.
Єдине, що «Останній Бастіон» ніколи не зможе усвідомити – хто за Матковського буде голосувати? Невже, 400 грн., за які «Запальничка» пропонує продати голос виборця, важливіші за поняття честі, совісті, справедливості, пам’яті, самосвідомості? Для нас – ні!
Єдине, що «Останній Бастіон» ніколи не зможе усвідомити – хто за Матковського буде голосувати? Невже, 400 грн., за які він пропонує виборцеві продати голос, важливіші за поняття честі, совісті, справедливості, пам’яті, самосвідомості?
Той, хто продається, має розуміти, що Андрій «Запальничка» Матковський прагне знову вогнем і мечем дорватися до крісла міського очільника. Мета повторного приходу до влади – дограбувати ще вціліле майно, власність і бюджет міста, позбавивши полтавців соціальних виплат, зарплат бюджетників і пенсій літніх людей. Це більш ніж зрозуміло. А на здобуті корупцією та злочинною діяльністю мільйони, але вже в євровалюті, потім купити собі золоте життя в Австрії чи на Кіпрі. Це теж зрозуміло. Якщо для поставленої мети потрібно буде використовувати підпали й «самозаймання», Андрій «Запальничка» не зупиниться.
Підпалити душі й серця тисяч людей Матковський зможе так само легко, як і «Полтавський коровай», після якого лишився тільки попіл і ностальгія – це він уже продемонстрував своїми вчинками на посаді колишнього міського голови.
… А «Запальничка» Андрій знову пожне собі на згарищі людських душ мільйони гривень.
