Справжнє побратимство

Скрутився, обхопивши себе нижче колін заснув у власноруч, щойно виритій, але ще не закінченій траншеї.

Організм сказав «стоп». Дві години сну за останню добу та фізична втома від інтенсивного безперервного навантаження змусили взяти годину на відновлення.

Земляні стіни ховали від осіннього вітру. Правильно комбінований одяг, щільний каремат та поза ембріона дали можливість ненадовго відключитись.

Ледь відкривши очі відчув замість пробираючого до кісток сирого холоду — тепло. Натягнув спальник вище. Ще більше в нього закутався. Знаю, що мені щось снилось, але не пригадую що саме. Цінність тепла була не осуджуючи меркантильною.

Хтось із побратимів приніс свій спальник та вкрив мене. Хтось інший потім сфотографував. На згадку. Без постанови. Як є. Ми часто фотографуємо один одного, щоб памʼятати моменти, які ніколи не подарувало б нам цивільне життя.

Остаточно прокинувшись намагався дізнатись хто то це зробив. Ніхто не сказав — «я».

Подякував усім, відверто, щиро. Хлопці далі продовжували окопуватись. Я знову приєднався до них.

Саме так виглядає справжнє побратимство. Воно не вимагає визнання. Воно створює природу процвітання особистостей та взаємовідносин.

Побратимство — це про увагу один до одного. Про подану руку, підставлене плече, вислухану розмову, останній снікерс, єдиний пакетик кави в дріпах, про «відпочинь, я підміню», про спонтанне фото на згадку.

Я знаю, що на перший погляд від цього фото віє смертю. Але воно про цінність життя.

У когось вибухне співчуття, у когось сум.

Якщо доля подарує мені можливість побачити на власні очі успішне закінчення для нас цієї війни, то очі моїх близьких будуть часто бачити цю світлину і чути про той холодний ранок в нікому невідомій посадці за назавжди мертвими селами.

Але в той момент там було тепло і було так багато гарячих сердець, по справжньому живих, близьких мені людей.

І бути там, от так от спати — це подарунок долі. Нехай скільки контрасту не було б в усіх цих словах.