Прифронтовий обласний центр українського Півдня не спить, його заводи працюють. Без президентів можна обійтися, а без людей ні.
Про це у відвертому інтерв'ю для одного з провідних шведських видань заявив 63-річний запорізький металург Валерій Харковець. Наперекір своєму вікові, чоловік і досі є важливою ланкою складного виробничого процесу із виготовлення сталі.
З його слів, масштабні авіаудари по Україні, які з кінця грудня 2023 року не припиняє завдавати ресурсна федерація московії, множить лють і ненависть до агресорів. Ніхто із мешканців Запоріжжя при здоровому глузді не стане просити у ворога милості, тим паче миру після стількох жертв.
«Ми не можемо припинити свою роботу лише тому, що по нас стріляють. Україна та її захисники потребують нашої продукції — сталі. Тому такі як я щоденно виходять на зміни, попри небезпеку, що становлять російські ракети чи іранські дрони-камікадзе. Ми вкладаємо у свою працю свою душу», — говорить Валерій Харковець.
Минулого тижня будинок пана Валерія опинився неподалік епіцентру чергового масованого нальоту ворожих смертоносних авіабомб та безпілотників. Розтрощені вікна та понівечене майно безмовно демонструють непохитну віру і сталеву натуру запорізьких металургів, які ні на мить не замислюються про від'їзд із міста.
«Важливо бути готовим. Без президентів і директорів заводів світ обійдеться, але без фермерів і робітників — ні. Мета росії — насамперед залякати населення, щоби ми стали готовими до покори. Але навіть під зливою ракет і дронів ми не маємо наміру переїжджати кудись в інше місто чи село. Можливо, ви думаєте, що це безглуздо, та я на це відповім: ми вдома, і ніхто не забере наш дім у нас», — переконаний Валерій Харковець.
На заводі «Запоріжсталь», де працює чоловік, ні на мить після 24 лютого 2022 року не припиняли виготовлення стратегічно важливої продукції. Хіба що відбулася певна корекція самого процесу: до сталевих листів, прокату, арматури додалися протитанкові їжаки та інші, необхідні для оборони, товари.
«Росіяни прагнуть нас залякати, зробити такими ж як вони, слухняними до терору. Проте ми різні, дарма що в Україні прийшли до цієї думки тільки після окупації частини території та ракетних атак. Раніше була поширена теза, ніби ми з росіянами — «один народ», та хіба ж «старші брати», як вони себе самі кличуть, можуть коїти подібні до Бучі та Маріуполя злочини?», — слушно запитує Валерій Харковець.
Очевидно, що російська агресія протверезила багатьох, але ще не всіх наших співгромадян, адже досі від Харкова до Ужгорода де-не-де у соціальних мережах з'являються «умиротворювачі», яким «мир за всяку ціну» дорожчий за свободу. Щодня окупанти доводять, що будь-який мир настає тільки після перемоги однієї зі сторін конфлікту, і цією стороною неодмінно буде Україна.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам, як росіяни перетворюють прифронтовий Оріхів у Запорізькій області на Мар'їнку. «Не можеш захопити — знищ до основи»: така тактика загарбників, які століттями лізли до нас із Північного Сходу.