Для адептів цієї химерної ідеологічної системи ліквідація традиційних відносин, норм моралі та сім'ї – "найкраще", що може статися...
Фройдо-марксизм є важливим моментом у розвитку лівої ідеології, оскільки вводить (як і лібералізм) в соціологічну конструкцію індивіда, як найважливішу соціальну фігуру. Такий індивід (але на відміну від економічного в лібералізмі чи класового в марксизмі) обґрунтовується сексуально.
Тобто, тут ми бачимо серйозну зміну соціологічних пріоритетів лівої ідеології – від жорсткої й догматичної класової боротьби, де вирішальну роль відіграє базис (економічні відносини) та де діють сили класу, а не індивіди, до більш визначеної індивідуалістичної теорії, де в центрі опиняється саме індивід. І, якщо спочатку звільнення індивіду є завданням, паралельним зі звільнення всього робітничого класу, то потім клас витісняється зовсім.
Сексуальність у фройдо-марксизмі ототожнюється з внутрішнім змістом індивіда і ця структура береться за основу, яка поширюється на всю структуру суспільства. Всупереч тим соціальним інститутам (сім'я, мораль та ін.), що склалися ще в часи традиційного суспільства і продовжують здійснювати вирішальний вплив на соціальні, правові та політичні інститути індустріального суспільства.
У рамках фройдо-марксизму реалізується теза Карла Маркса про принципову важливість закону єдності та боротьби протилежностей, як основного закону суспільного розвитку. Разом із тим марксистська ідея соціального і політичного розвитку досить суттєво трансформується.
Мова йде про вплив ідей Зиґмунда Фройда: позбавлення комплексів, які сковують сексуальний потяг та змушують підкорятися диктатурі розуму). Він приводить фройдо-марксистів до твердження, що розвиток політичних і правових інститутів зводиться до прагнення домінування в соціально-політичних реаліях сучасного суспільства, яке напряму пов'язано з придушенням людської свободи в сексуально-еротичному контексті.
Герберт Маркузе стверджує, що «сенс капіталістичної експлуатації полягає в обмеженні сексуальних жадань». Тож він закликав до відмови від традиційних цінностей, бунту та революційній боротьбі за "розкріпачення" інстинктів, особливо Ероса.
Подібні "ідеологічні основи" можна прослідкувати вже у творах маркіза де Сада ("садизм") та Симони де Бовуар ("фемінізм"). Фактично мова йде про те, що людина визначається як антибіологічна істота, пригнічена суспільством – зокрема, його політичними та правовими інститутами.
Але в об'єднанні всіх цих соціально-марксистських та біологізаторсько-фройдистських інтенціях залишається абсолютно незрозумілим, що є підставою чого – з однієї сторони, політичні та правові інститути є засобом для гноблення людини, і при цьому ж абсолютно не важливо, чим же все-таки є людина – соціальною істотою чи твариною з соціальними ознаками. Інша сторона фройдо-марксизму сконцентрована на ідеях співвідношення базису та надбудови.
У класичному марксизмі базис (економічні відносини) визначає існування й основні принципи реалізації надбудови (право, політика, культура, філософія, ідеологія тощо). Для фройдо-марксистів очевидним є факт того, що надбудова також здійснює фундаментальний вплив на базис, як і базис на неї.
Таким чином, політичні та правові інститути представляються не тільки в якості зовнішнього структурного утворення, який є підставою регламентації людської поведінки, а й на рівні психологічної поведінки, яка реалізується саме через репресивну функцію. Відповідно фройдо-марксизм розглядає політичні інститути через призму сімейних відносин, проводячи аналогію між образами в сімейних відносин та політичними ролями та функціями.
Тому для них вкрай важливими стає необхідність ліквідації традиційного типу сім'ї, сімейних відносин та практики домашнього виховання, як основи формування авторитарного мислення. Отже, ліквідація традиційних відносин, норм моралі, сім'ї, статевих ознак змінить психотип людини та призведе до соціальних трансформацій.