Кожна ідеологія несе в собі певну антропологічну модель. У лібералізмі людина є індивідом, тобто "неподільною істотою".
Тому в ліберальній оптиці розвиток людських якостей означає її повну індивідуалізацію. Відповідно історичний процес у ліберальній версії є процесом вивільнення людини.
Все соціальне є зовнішнім навантаженням на індивіда, яке пригнічує його свободу. Ліберальний проєкт і полягає у вивільненні індивіда від цього тягаря й досягнення "свободи від" (англ. Liberty).
Це має послідовно відбуватися через звільнення від соціально обтяжливих норм – релігійної та національної ідентичності, від держави, від громадянського обов'язку, від сім'ї, від статі та іншого, – все, що заважає індивідуалізації. А будь-які ідеї, які оперують такими категоріями-обмежувачами – є ворожими для вільного індивіда сутностями, які необхідно знищити.
Оскільки індивід не тільки неподільний він ще й незмінний. Змінюватися може під нього навколишнє середовище, до якої поняття "прогрес" і відноситься, але стосовно людини завдань щодо морального удосконалення в лібералізмі немає.
Принцип "свободи самовираження" сьогодні є одним з основних проявів ліберальної етики. Лібералізм виходить із пріоритетності індивіда, свобода якого є для нього найвищою і безумовною цінністю.
Відповідно, проявити свою індивідуальність є головною життєвою установкою для будь-якого індивіда. Але проявляти індивідуальність, коли її прагне проявити кожен, виявляється все складніше і ось вже така людина у пошуках своєї "свободи самовираження" доходить до заперечення власної людськості.
У світі панує два начала: шизоїдний початок творчого становлення та параноїдальний початок задушливого порядку. Ось ці начала розуміються не в клінічному медичному сенсі, а як певний тип психологічного ставлення до світу!
Шизоїдами є особистості, яким або важко, або нецікаво узагальнювати чуттєві емпіричні дані в розвинені раціональні системи. натомість параноїдальний тип особистості тяжіє до утвердження раціональних узагальнень навіть у тому випадку, якщо органи чуття і досвід їх явно спростовує.
Для епохи модерну був властивий переважно параноїдальний тип, повне торжество параної та ця перевага стверджувалася коштом прямого придушення шизоїдних типів та властивостей. Тому "традиційні цінності" є параноїдальною (і відповідно – тоталітарною) idée fixe, яка перешкоджає творчій реалізації.
Істинний ідеал – хаос, як первісний стан невпорядкованості та нескутих можливостей. Постмодерн полягає в однозначному переважанні шизоїдного начала, тож параноя модерну закінчується, настає ера шизофренічного Постмодерну.
Мірою речей виступає вже не індивід, а дивід, випадкове ігрове іронічне поєднання частин людини (ризоматична постідентичність). Дивід може сконструювати себе як завгодно і незалежно від реальності – він існує і діє у віртуальному світі, створюючи ілюзію такого розриву реальних зв'язків з соціумом.
Відповідно фігурантами стають фріки, виродки, трансвестити, мутанти, репліканти, клони, віртуальні двійники та інші. Їм нічого не заповідано і нічого не написано, вони надані самі собі, але у них немає при цьому свого "Я".
Ліберальний принцип автономності індивіда та права конструювати себе як завгодно надає право людині "свободу" вибору статі, власного "Я", заміни тіла та різних проєкцій транс- і постгуманізму. Тому дивідум – постлюдина лібералізму принципово відрізняється від людини соціальної і являє собою зовсім інший антропологічний типаж!
Таким чином лібералізм в антропологічному плані вихолощує соціальний зміст природи людини, позбавляючи її іманентної соціальності та зводить людське буття до біологічного рівня існування. А ви питаєте, чого так багато фріків?..