Свідоме знищення економіки та «Велике Обнулення бронювання»
Медична капітуляція: хто продав український ринок транснаціональним корпораціям.
Щось ніде не бачу на конференції URC у Гданську чи на конференціях бізнес-спільнот, щоб у контексті відбудови, розбудови та інвестицій обговорювали те, що нові критерії бронювання та критичності (як-от сумнозвісна постанова Кабміну № 216) в Україні виписані під «своїх» і вбивають реальний сектор економіки в медицині: приватні лікувальні заклади, імпортерів, дистриб'юторів та виробників медичних виробів і обладнання.
Може, ви думаєте, що це просто бюрократична недбалість, але ні — державні нормативні акти перетворилися на платні прайс-листи для іноземних корпорацій.
Подивіться на те, як Міністерство охорони здоров'я зачистило перелік критично важливих товарів. Звідти тишком-нишком викинули десятки груп життєво необхідної продукції. Наприклад, українські підприємства, які розробляли й виробляли підігрівачі крові та розчинів (апарати, які фізично рятують життя пораненим на фронті), раптом виявили, що їхнього товару в новій постанові просто немає. Все. Їх викреслили. Тепер вони більше не можуть отримати статус критично важливих як виробники медичних товарів. Залишаться тільки циркачі та співаки, армія силовиків, чиновників, суддів, прокурорів, ну й Лачен із Притулою.
Влада запустила фінальну стадію ліквідації малого, мікро- та середнього бізнесу (МСБ). Нові критерії бронювання та славнозвісна постанова № 216 — це не економічне бронювання, а обрізання, ой, «Велике обнулення». Вони анулюють усе. Згідно з новими правилами, до 1 липня всі підприємства примусово проходять перевірку за скасованими критеріями, а до 1 вересня 2026 року втратять чинність абсолютно всі раніше прийняті рішення про визнання підприємств критично важливими.
Ви витратили місяці на бюрократію? Ви зберегли команду під ракетами? Державі плювати. Ваш статус обнулено. Усю країну змушують проходити це пекло наново, але вже за свідомо нездійсненними правилами. Цей конвеєр смерті має конкретних архітекторів.
Країна повинна знати в обличчя «могильників» українського середнього бізнесу, які погодили цей інституційний суїцид у галузі охорони здоров'я:
Віктор ЛЯШКО (міністр охорони здоров'я) — завізував знищення незалежного медичного та фармацевтичного виробництва.
Олексій ВИСКУБ (Міноборони) — забезпечив готовність силового апарату до поглинання всіх, хто втратить бронювання після 1 вересня.
Олексій СОБОЛЄВ (Мінекономіки) — підписав макроекономічний вирок МСБ, відкривши ринок для монополій.
Володимир КОРОЛЕНКО (Держлікслужба) — очистив фармацевтичний ринок від «зайвих» українських компаній.
Наталія ГУСАК (НСЗУ) — закрила фінансову рамку так, щоб незалежний сектор не мав шансів.
Ці п'ятеро підписали акт про капітуляцію української внутрішньої медичної економіки. Вони офіційно заявили: право на життя має лише великий капітал і тіньові схеми.
Чому так сталося? Може, фронту більше не потрібна тепла кров для переливання? Ні. Відповідь лежить у площині тіньових прайсів МОЗ.
Коли чиновники виходять на пресконференції й розповідають про «нові, прозорі критерії бронювання», вони брешуть вам в очі. Вони свідомо підмінили поняття медичної безпеки держави поняттям платоспроможності та монопольної лояльності.
Погляньмо на ідеальну зброю для ліквідації українського виробника, яка тримається на п'яти системних дефектах.
Дефект перший: Ілюзія «повного переліку»
Постанова № 216 подається державою як вичерпна Біблія критичної медицини. Але це брехня. Цей документ не охоплює всієї реальної медичної потреби воюючої країни. Це лише вузький перелік для централізованих закупівель (ДП «Медичні закупівлі»), який, як ми вже розбирали, давно перетворився на платний прайс-лист для лобістів великого іноземного капіталу (таких як B. Braun чи «Екомед»). На ринку відкрито говорять про чинні тарифи: внесення однієї потрібної категорії до постанови Кабміну коштує від 100 000 доларів США за кожне слово (групу товарів). Український мікро- чи середній бізнес, який реінвестує кожну копійку у виробництво, не має таких грошей на хабарі.
Але ці гроші є у великого міжнародного капіталу.
Замість підтримки національного виробника МОЗ широко відчинило двері для транснаціональних гігантів. Візьмемо, наприклад, корпорацію B. Braun. У нову редакцію постанови напхали стільки їхніх специфічних товарних позицій, що офіційний документ Кабінету Міністрів України тепер виглядає не як перелік життєво важливих для національної медицини категорій, а як фірмовий прайс-лист компанії B. Braun.
Це вже не державне регулювання. Це приватизація нормативної бази України великим міжнародним капіталом через корумпованих чиновників!
Дефект другий: Дискримінація унікальності
Критерії МОЗ свідомо й брутально дискримінують вузькоспеціалізованих, середніх, регіональних та сервісних гравців. Чиновники вимагають від вас виробництва широких категорій для десятків клієнтів.
Але в реальному житті підприємство може бути критичним не за обсягом роздутих контрактів, а за незамінністю функції. Якщо невелика сервісна компанія з десятьма інженерами обслуговує всі МРТ-апарати чи системи вентиляції легень у прифронтових областях — вона критична. Якщо завод виробляє одну, але унікальну деталь для хірургії — він критичний. Але для МОЗ це сміття, яке не вписується в їхню гігантоманську матрицю. Їх викидають за борт.
Дефект третій: Майновий ценз замість медичної потреби
Влада запровадила абсурдну вимогу — середня зарплата на підприємстві не нижче чотирьох мінімальних (або помножена на регіональні коефіцієнти). Давайте скажемо прямо: чотири мінімальні зарплати — це не критерій медичної необхідності. Це критерій платоспроможності.
Критичність не дорівнює багатству. Підприємство, яке під ракетними обстрілами, на генераторах, із розірваною логістикою продовжує випускати життєво необхідні медичні вироби в Харкові чи Запоріжжі, фізично не може змагатися зарплатними фондами з київським офісом онлайн-казино чи імпортером-монополістом. Держава перетворила право на життя бізнесу на податок для багатих.
Дефект четвертий: Бюрократична імітація безпеки
Вимога мати укладені договори (наприклад, не менше п'яти) з «правильними», заздалегідь визначеними державними замовниками — це фікція. Наявність папірця не вимірює реального ризику для системи охорони здоров'я.
Єдиний реальний, адекватний критерій під час війни має звучати так: що конкретно зупиниться і скільки людей помре, якщо це підприємство втратить своїх працівників? Але державі начхати на те, що зупиниться у вашій реанімації. Їй важливо, чи стоїть правильна печатка від правильного контрагента, який входить до їхнього пулу.
Дефект п'ятий: Добивання легальних
А тепер подивіться на ширшу картину. Український бізнес уже кричить від тотальної кадрової кризи. Енергетика лежить. Податки зростають. Силовики (БЕБ, ДБР) лютують. Труднощі з бронюванням уже стали причиною зупинки тисяч підприємств.
В умовах такої безпрецедентної невизначеності держава просто не має права робити легальність ще дорожчою і ризикованішою. Але ЗАТ «Держава» робить саме це. Вона каже легальному бізнесу: «Бути білим — це самогубство. Ми анулюємо твою броню, піднімемо тобі планку, а твоїх фахівців спакуємо в ТЦК прямо на прохідній».
Підприємців, виробників, постачальників та імпортерів позбавляють статусу через те, що в них немає мільярдних оборотів і хабаря за рядок у постанові № 216. З унікальних українських інженерів, токарів та розробників миттєво злітає бронювання. Держава руками ТЦК просто пакує їх у буси й відправляє в піхоту. Виробництво зупиняється. Конкурент знищений фізично. Українського виробника більше немає. Міжнародна корпорація отримує стовідсоткову монополію на ринку й починає постачати свою продукцію (часто в рази дорожчу) за гроші українського бюджету або західних донорів. Маржа — космос.
Віддані на розтерзання
Ось у такому вигляді ці аргументи стають не просто скаргами бізнесу. Вони стають системним обвинуваченням проти керівництва МОЗ та Кабміну, показуючи, що це не «недопрацювання», а цілеспрямований злий умисел щодо руйнування як української економіки, так і державності загалом.
Які ж ви всі піар-аси — представники неукраїнської влади, готові принести в жертву цілу націю у власній країні.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
