19-річний студент півтора року воював на Бахмутському напрямку. Водночас його адвокат доводив у суді, що хлопця незаконно мобілізували.
В Україні в особливий період мобілізація студентів не передбачена, та зовсім інша ситуація сталась із 19-річним мешканцем Харкова Володимиром. На початку повномасштабного вторгнення позаторік наприкінці лютого парубок із родиною задля порятунку свого життя виїхав до Ужгорода.
І вже на кінцевій станції до нього підійшли представники військкомату — у результаті Володимира мобілізували та відправили до військової частини. Півтора року він брав участь в бойових діях, поки його представник у судах доводив, що дії ТЦК і СП були незаконними, розповів в інтерв'ю адвокат громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Роман Лихачов
– Як узагалі стала можливою вся ця ситуація?
– На той час позивач був студентом 4 курсу механічного факультету денної форми навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Він входив до органів студентського самоврядування, активно долучався до розвитку навчального закладу.
У березні 2022 року, коли російські окупанти обстрілювали Харків, Володимир вирішив евакуювати маму в Ужгород. Та як тільки він зійшов з потяга на кінцевій станції підійшли представники військкомату та поліціянти. Хлопець показав студентський квиток, повідомив, що вчиться на денній формі. Але йому сказали, що ці документи хай покаже у військовій частині, де його начебто без проблем звільнять.
Однак у результаті без проходження військово-лікарської комісії Володимира зарахували до особового складу однієї з частин. Він став... кулеметником! Наголошу, що у законодавстві відсутня заборона на мобілізацію повнолітніх, у цьому випадку йшлось про обман, бо такої підстави, як звільнення з військової частини, немає. Тобто особі відразу сказали неправду. Звільнити військовослужбовця зі служби військова частина не може, для цього потрібно лише до суду звертатися.
– Що ж було далі?
– Після навчання Володимира відправили у зону бойових дій. Він звернувся до нашої спілки за допомогою. Відразу ми написали звернення до ТЦК, втім довідку про проходження студентом ВЛК нам так і не надали. Натомість надіслали нам заяву начебто від самого Володимира, яку він написав 4 березня і просив його мобілізувати.
Сам студент, побачивши її, запевнив, що він не писав її, підпис не його. А мобілізували його на два дні раніше — 2 березня. Оригіналу заяви з військкомату так і не надали. Крім того, представники Ужгородського ТЦК всупереч інструкції не зв'язались із Харківським ТЦК, не взяли відомості в останнього, чи стояв Володимир на обліку. Чи взагалі мав відстрочку від служби.
Він навчався в Харкові і його справа з усіма документами була там. Навчальні заклади зазвичай проводять звірку з центром комплектування, надаючи підтвердження, що конкретна особа призовного віку там дійсно навчається. Додам, що поки судова тяганина тягнулась півтора року, Володимира відрахували з навчання.
Представники військкомату робили все, щоби ми не могли звернутись до суду, відповіді на запити не надавали. Оскільки позивач перебував на передовій — воював на Харківському та Бахмутському напрямках, я подав позовну заяву від себе. Відбулось шість засідань, від військкомату ніхто не приходив. У своїй заяві я просив визнання протиправними дій Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову під час мобілізації.
При цьому, як було встановлено на суді, Харківський національний автомобільно-дорожній університет направляв списки студентів-призовників, яким надана довідка-підтвердження факту навчання, військовому комісару Павлоградського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де на обліку перебував позивач. Вказане свідчило про те, що Ужгородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не виконав свій обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу.
– Що в результаті вирішив суд?
– Кілька місяців справу розглядав суд першої інстанції. Не погодившись із рішенням, представники ТЦК подали на апеляцію. Тільки після розгляду скарги в апеляції Володимира звільнили зі служби. Далі представники ТЦК подали касацію. Але справедливість на нашій стороні. Ми подали заяву на компенсацію від Ужгородського ТЦК і виграли справу.
Суд ухвалив стягнути на нашу користь 50 тисяч гривень, суму має виплатити Державне казначейство. Додам, що наша держава винна вже мільярди в аналогічних справах, але нічого не сплачує. Тут ми більше боролись за справедливість. Бо виходить, що частина, яка бачить порушення зі сторони ТЦК, не може звільнити особу зі служби.
І їй треба йти лише до суду, аби довести, що дії незаконні. Це добре, що Володимир дочекався. А буває ж так, що процес настільки затягується, що боєць може просто не дожити й загинути на фронті. І все через чиюсь бездіяльність!
– Володимир планує повертатись на навчання?
– Так, він має посвідчення учасника бойових дій, й має право на безоплатне навчання. Буде поновлюватись в університеті.
– Чи багато зараз схожих ситуацій?
– Таких звернень у мене наразі велика кількість. На початку повномасштабного вторгнення випадків по мобілізації багатодітних, судимих, студентах ми фіксували сотнями... Зараз в мене в роботі близько десяти таких скарг. У цьому випадку важливо довести, що на момент призову представники були поінформовані про те, що особа є студентом. І для цього необхідно написати заяву до військкомату на відстрочку від мобілізації, додавши необхідні копії документів.