Терпіти не можна заборонити
Московські чорти у рясах ніяк не припинять пропагувати хтонічну єресь українцям. Зе-влада свідомо потурає цій ворожій агентурі.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Усю ситуацію навколо «УПЦ МП» можна звести до цієї граматичної проблеми: де у цьому вислові поставити кому? Законопроєкт №8371 ставить кому після «не можна» (читайте повністю тут).
До яких наслідків це призведе, якщо зазначений закон усе ж таки ухвалять у тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання? Одразу ж скажу, чого точно НЕ станеться!
Не буде такого, що «УПЦ МП», під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не «для видимості», як зараз) розірве стосунки із РПЦ-ФСБ. Адже після такого кроку для «УПЦ МП» буде лише 2 варіанти й обидва категорично для неї неприйнятні:
- Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства «УПЦ МП», бо для них це «втрата обличчя»: приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви.
Ну, от як це, — вийде священник до своєї пастви й скаже: «Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ — безблагодатна і неканонічна Церква, тобто насправді взагалі ніяка не Церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ»?
В індивідуальному порядку деякі священники «УПЦ МП» до цього «дозрівають», але інституціонально (для керівництва «УПЦ МП») та для більшості священства «УПЦ МП» таке неможливо. Це просто факт.
- Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з погляду канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу Церкви. Це перехід у «розкол», і «УПЦ МП» у такому разі буде вже не Церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, «зібрання поряд»), а російською, ще жорсткіше, «самочінноє зборіщє». Тобто те, чим, з канонічного погляду, була «УПЦ МП» до отримання Томоса.
Тому «УПЦ МП» як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить. Відповідно, у разі прийняття законопроєкту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише 2 варіанти, залежно від того, такий закон:
- Буде активно виконуватися.
- Або не буде активно виконуватися.
Якщо не буде активно виконуватися — це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на 2 напрями. З одного боку, держава буде тиснути на «УПЦ МП» (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроектом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу.
Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації «переходу у ПЦУ» на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.
Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації «переходу у ПЦУ» на рівні окремих парафій, а з іншого боку, «УПЦ МП» в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини тощо, тобто перейде в статус «гнаної церкви»...
Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого якомога далі від України це засмутить. (При тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів).
Звісно, ієрархія «УПЦ МП» буде жорстко й агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут. І ось цей щур тепер уже бореться за саме своє виживання.
Тож, думайте, де ставити кому у заголовку. Адже речі потрібно називати своїми іменами: Московська церква в Україні, а не так, як вони це хочуть.
