The Kyiv Independent потрапив у пастку російського міфу про Петлюру

Щодо ситуації з публікацією The Kyiv Independent про Симона Петлюру. Фактично маємо показовий кейс нестачі деколонізаційної та історичної компетентності в роботі з однією зі стратегічно важливих для України тем. Теми, яку російська пропаганда фальсифікує та використовує проти нас уже понад століття.

Атака на Петлюру була атакою на українську державність, адже він її уособлював. Через образ «антисеміта» та «погромника» москва десятиліттями розповідала Заходу, що український визвольний рух нібито «екстремістський», а українська державність — «небезпечна» й «неспроможна».

У цьому полягає магістральна проблема тексту. Він побудований навколо питання: «Чи був Петлюра антисемітом і погромником?» Заперечуватимете ви це чи ні, міф уже працює, і ви перебуваєте всередині нього. Адже сама постановка питання створена імперською пропагандою як інструмент делегітимації українського визвольного руху ХХ століття.

І це, до речі, одна з базових проблем так званої «об’єктивної» журналістики в роботі з колоніальними темами. Досі існує уявлення, що достатньо просто «дати факти», «відобразити різні позиції» та погратися в академічну відстороненість. Але це так не працює, адже факти не існують поза політичним чи історичним контекстом. Особливо коли йдеться про англомовне медіа у країні, що воює, яке працює з темами, що десятиліттями були об’єктом російських інформаційних спецоперацій проти України.

У результаті під виглядом складної розмови ретранслюється псевдоісторичний фейк, який за десятиліття його використання проти української суб’єктності вже давно став бородатим.

І ще одне.

«Нам не треба замовчувати сторінки нашої історії, щоб надати їй цінності. І нам точно не треба “бальзамувати” лідерів і робити їх недоторканними для обговорення. Це шлях до несвободи», — написала головна редакторка видання Olga Rudenko.

Така реакція на критику демонструє ключове нерозуміння контекстів наративу, з яким мала справу їхня журналістка, працюючи над статтею. По суті, це якраз позиція несвободи від російської імперської оптики, яку без належної обізнаності часто просто не помічають. Щоб пройти шлях до заявленої свободи, потрібно вчитися бачити, означувати та деконструювати подібні когнітивні пастки.

Цього можна було б уникнути, якби редакція запросила профільного дослідника теми. У нас є реальні фахівці з тематики національно-визвольної боротьби 1917–1921 років, зокрема петлюрознавці. Чи важко їх знайти? Ні, вони здебільшого легко знаходяться через пошук. Чи фахові вони? Безумовно. Це науковці, яких точно не можна звинуватити в порушенні академічної доброчесності. Тим паче що після публікації тексту вони самі почали висловлюватися, зокрема й під дописом пані Ольги, тож редакція могла б дослухатися до них. Проте ключові тези статті, які відтворюють наративи російського колоніального міфу про Симона Петлюру, так і не були відредаговані.

Цей прецедент оголив системні проблеми нашої гуманітарної освіти. Імперська оптика досі відтворюється навіть у середовищах, які вважають себе критичними, прогресивними та об’єктивними.