Історія скарбів Павла Полуботка — одна з найвідоміших українських легенд.
Вона поєднує факти, економіку та міф про золото, покладене у Банк Англії під відсотки.
Навіть політики долучилися до розголосу міфу. Володимир Яворівський і Роман Іваничук закликали український парламент розпочати боротьбу за цей спадок і вимагати від Великої Британії повернення українського національного багатства.
Дві діжки, набиті золотими монетами. Ці гроші він нібито поклав у Банк Англії під відсотки, і за 300 років там набігли мільярди, а то й трильйони фунтів стерлінгів.
За переказами, кожен українець міг би отримати по 38 кілограмів золота, а доступ до скарбу можливий лише за умови повної незалежності України. Не дивно, що у 1990-х роках, коли країна стояла на порозі державності, історія Полуботка викликала хвилю національного піднесення.
Багатство Полуботка було результатом системної економічної діяльності.
Після смерті батька чернігівський полковник Павло Полуботок продовжував скуповувати маєтності й примножувати своє багатство. Кошти, зароблені з рангових маєтків, він вкладав у придбання нових земель.
Полуботок мав десятки млинів, корчем і кузень, займався міжнародною торгівлею — від зерна до поташу (карбонату калію), який експортувався до Європи. Саме поташ у ті часи був високорентабельним товаром, що використовувався у виробництві скла та мила.
Українські землі ще у XVII–XVIII століттях були «житницею Європи».
Хліб у купецьких валках розходився новим маршрутом — з України до польського порту Гданськ, а вже звідти Балтикою до Голландії та Англії.
Крім зерна, експортували волів, тютюн, віск, селітру, а також поташ. Усе це приносило значні прибутки козацькій старшині, зокрема Полуботкові. Частину коштів він спрямовував на благодійність, фінансуючи будівництво храмів, зокрема Вознесенського в Чернігові.
Період правління гетьмана Івана Мазепи вважають справжньою золотою добою Гетьманщини. Проте перелом у подіях настав 1708 року, коли московський цар уже вісім років воював зі Швецією у виснажливій Північній війні.
Користуючись планами шведського короля Карла XII щодо вторгнення в Московію, Мазепа вирішив скористатися нагодою, щоб здобути справжню незалежність для України. До нього приєдналася Запорізька Січ, а кошовий отаман Кость Гордієнко вирушив із запорізьким військом на підтримку гетьмана.
Але, на жаль, не вся козацька старшина підтримала свого лідера. Чернігівський полковник Полуботок був одним із перших, хто прибув не до Мазепи, а в табір московського царя. Історики й досі сперечаються про причини такого рішення. Одні стверджують, що цьому сприяла особиста неприязнь до гетьмана, інші пояснюють це тим, що його полк був далеко від основних козацьких сил і не зміг до них приєднатися.
Після смерті гетьмана Скоропадського Полуботок став наказним гетьманом і почав боротьбу за автономію Гетьманщини. Він подав до Сенату вимоги щодо обмеження впливу Малоросійської колегії та підписав відому Коломацьку чолобитну.
Цар зовсім не мав наміру йти на поступки козакам, а навпаки — прагнув вирішити питання української автономії раз і назавжди.
У 1723 році Полуботка заарештували разом із побратимами й відправили до Петропавлівської фортеці. Там він помер, не дочекавшись суду. Символічно, що Петро І помер через місяць після смерті гетьмана.
Один із найвідоміших істориків козацької доби Дмитро Яворницький категорично спростував легенду про золото Полуботка:
«Про мільйони наказного гетьмана Полуботка скажу, що це повна нісенітниця, якою можна тішити лише надто довірливих людей».
Учений стверджував, що подібні історії були вигадані аферистами, які виманювали гроші у довірливих нащадків козацької старшини.
«Він усе це підібрав — та й був такий», — цитує Галімов уривок із листа Яворницького 1908 року.
Але ж людям завжди хочеться вірити у казку з щасливим кінцем, особливо в темні часи.