Тризна на Болотній

Залишки несистемної, читай – віртуальної опозиції на росії наразі з мазохістським самозадоволенням длубаються в десятій річниці подій на Болотній площі в Москві. Ятрять рани, все з'ясовують – чи був тоді шанс у громадянського суспільства зупинити вже проявленого монстра.

Пізнувато кинулись. На весну 2012 року міль була вже повністю сформованим відморозком, бо ще на Мюнхенській безпековій (злочинно безпечній!) конференції сліпців у 2007 році оголосила реферат власного «Майн кампфу» з походом на «однополярний світ».

Пропонуємо звідси, звідки все як на долоні і тоді, і тепер, назвати речі своїми огидними іменами – де ви, гімняні і чистіші «опозиціонери»,   бачили після нульових посеред Москви громадянське суспільство?! Його в нужнику замочили. Особливо неприродним способом. Масовою закупівлею совісті за просякнуті нафтою бакси. Бартером життя на іпотеку.

Тепер тамтешні творці суспільних мейнстримів б'ються головами у глуху стіну кадебістської кам'яниці зі своїми вічними запитаннями «що робити?», «хто винен?» і «третім будеш?», безуспішно намагаючись спростувати аксіому: поступ не знає недоконаного виду і умовного способу. «Що було би, якби» − царина невдах-сватів з гарбузами і тих, хто забуває підстелити соломки на місце вірогідного геп з усієї сили.

Риторика на кшталт покаянних спічів на честь десятиліття відспівування російського протесту смішить. Ось один поважний колега вельми українофільської орієнтації красиво заламує руки: «Якби тоді було показати колонам на Большой Полянці фото з Бучі і Маріуполя, чи кинулися би тисячі на «космонавтів»?».

Знаєте, хтось би й кинувся – нормальна людина, а до колон стали ж саме такі?, мала б адекватно відреагувати навіть на фото озвіріння. Тільки от щурові ті тисячі на Болотній вже ні гріли, ні знобили – вже обабіч Кільцевої протестували навколішки. Чесали ріпи скріпами. Далі за Золотим кільцем термін «опозиція» вживався винятково на адресу глитайки Зінки, яка приторговувала боярою з-під поли і собою з-під подолу.

Інший взірцевий самаритянин вбачає поразку ходаків Болотною в недостатньо чіткому доведенні задач до протестувальників – донеси організатори велич місії масам, які вийшли на шпацірен, і щур спалив би себе з Кабаєвою на задвірках Оружейної палати! Бачите, нікому з сотні тисяч не спало на думку заміритися на режим! А так, звісно, білі кульки над кублом пацюка лише потішили: «Алін, ти гля – які над нами шарікі!».

Відтак сьогодні банальні плачі російського опозиційного авангарду зі щирими зізнаннями у винуватості викликають хіба що співчуття до приреченого, котрий бідкається про невипиту вчасно боржомі

«Що робити?». Починати з нуля. Вбити Боголюбського маленьким.

«Хто винен?». Авжеж, невістка-нацистка з полку «Азов».

«Третім буде» навіть не Сунь Пень в Чай. Вітьок з Будапешта.

«Хотят лі рускіє войни?». Дослівно: «…11-я отдельная гвардейская десантно-штурмовая бригада из Улан-Удэ сейчас участвует в наступлении российской армии в Херсонской области. В ее рядах совсем недавно числился и 22-летний рядовой из бурятского села Старый Онохой Яков Иванов. 25 апреля он погиб от осколочного ранения.

После девяти классов школы Яков Иванов пошел учиться на помощника машиниста, но бросил. Отслужил в армии, подписал контракт и уехал на войну в Украину, откуда живым не вернулся. У него осталась вдова и двое детей.

«Наша семья очень поддерживает Владимира Путина. Раз так решил главнокомандующий нашего государства, наверное, это правильно. Поэтому ни у кого нет никаких сомнений. Ни с чего Владимир Владимирович не стал бы начинать. Он, наверное, знает, что делает. Я своего мнения по этому вопросу не имею. Если так есть, значит, оно так должно быть», – говорит сестра погибшего Анна Иванова…»

«З чого почати?». Українофіли ви наші… Можна з бурятського села Старий Онохой.