У нас усе вирішує «невидима рука ринку», тому і наша зброя — невидима
В Україні оборонними замовленнями керують люди, які впевнені, що на 25% прибутку можна побудувати атомну бомбу
Після розвалу СРСР в Україні було побудовано державу колишніх партократів і нових мажорів, які оголосили себе демократами і риночниками, і з ентузіазмом взялися за розграбування колишньої соціалістичної власності.
Під ніж пішли заводи і фабрики, дослідницькі інститути, конструкторські бюро, профтехучилища і вища технічна освіта за непотрібністю.
Годі дивуватися, що тепер оборонними замовленнями керують люди, які впевнені, що на 25% прибутку можна побудувати атомну бомбу, а з працівників оборонних підприємств можна зібрати ще не одну дивізію...
Але так було не завжди. У США в роки Другої світової війни держава активно керувала оборонним виробництвом, створюючи і фінансуючи найдорожчі військові програми.
На першому місці — «Манхеттенський проєкт» створення атомної бомби.
На другому — за вартістю — проєкт створення зенітного радіолокаційного підривача; я про нього писав.
На третьому — проєкт створення керованої авіабомби «ВАТ». Так-так — КАБи були відомі вже тоді, і активно застосовувалися і німцями, і американцями, і трохи японцями...
Усе почалося з того, що в 1942 році інженери відомої тоді радіоелектронної корпорації RCA запропонували використовувати керовані по радіо авіабомби з крилами для знищення ворожих кораблів і підводних човнів, влучити в які з великої висоти було складно, а опускатися нижче, підставляючись під вогонь зенітних гармат — небезпечно.
Програму назвали SWOD — Special Weapon Ordnance Device, і в рамках неї розробили кілька типів авіабомб із радіокеруванням (оператором) і з головками самонаведення.
Бомби «ВАТ» активно застосовувалися під час війни і стояли на озброєнні патрульної авіації США до 1953 року. Загалом за час реалізації програми SWOD було виготовлено 2580 бомб, а сума витрат перевищила 700 колосальних тоді мільйонів доларів.
Ці бомби виявилися одним із найдосконаліших зразків зброї і визначили напрямок розвитку авіаційних озброєнь на багато десятків років у всіх розвинених країнах.
Крім нас, звісно. У нас усе вирішує «невидима рука ринку», тому і наша зброя — невидима.
