Фіно-угорська справа і московська аґресія проти України. Політико-аналітичний есей у 4 діях.
(Текст подано в оригіналі без виправлень і скорочень зі збереженням авторської стилістики)
Історія не знає і не терпить умовного способу, саме тому вона, як veritata magistra vitae, змушує нащадків виправляти помилки предків. Не рідко, а іноді – навіть доволі часто – процес виправлення є достатньо кривавим уроком для цілого покоління, яке щойно випросталося на ноги у великий світ. Фіно-угорський світ, коли розглядати його як окрему замкнену мовно-культурну надспільноту (ширше – своєрідну цивілізацію) один із таких, до всього ще й мало досліджених в Україні.
Повномасштабна московитська воєнна аґресія, здійснена проти достоту слов'янської України, починаючи з 24 лютого 2022 року відкрила справжнє вікно можливостей для досі пригноблених малих етносів великої уральської родини: мокша, ерзя, марі, удмурти, карели, ханти, комі, саами, мансі, ненці, іжорці, вепси, селькупи, нґанасани. Адже з часу своєї появи серед мерянських боліт у XII ст. всевладний Кремль обрав собі за політику (від якої ніколи не відступав ні на крок!) підкорення сусідніх земель, зокрема і через винищення автохтонного населення.
Звідтоді й понині нечисельні фіно-угри, яким пощастило вижити й зберегти власну самобутність у жорнах химерної московитської деспотії, були та залишаються у статусі низькосортного населення, внутрішніх інородців, якщо не гірше – talis exhibitio ad experimentum. Неспровокований напад зі Сходу, звідки, як ми знаємо, зазвичай щоранку приходить сонячне світло, вкотре огорнув темрявою, пекучим попелом і ріками крови залив українські землі.
У пекло найбільшої у XXI ст. війни ґебістський режим кинув тих, кого не шкода і хто становить небезпеку для всюдисущої централізованої владної вертикалі Кремля. Бо йому не потрібні ані етнічні/національні меншини (тобто, "не російські"/"не русскіє" корінні народи) всередині такого назверх штучного утворення як РФ, ні, цілком зрозуміло, самостійні національні держави по сусідству з недобитою у 1991 році імперією зла, тому що заважають відновити давно померлу велич.
Ми є свідками переломної миті в історії. Моменту, коли, здавалося б, підступна війна проти України дає можливість не лише для мирного національно-культурного пробудження фіно-угрів Московії, здобуття справжньої самосвідомости, а й до їхнього усамостійнення.
Йдеться про остаточне набуття власного державного суверенітету, обіцяного ще президентом Борісом Єльциним 30 років тому. Водночас варто визнати та відкинути той факт, що попередні форми й орґанізації громадсько-політичної діяльності вичерпали себе: більшість спілок корінних народів РФ (Асоціація фіно-угорських народів, Союз карельського народу, об’єднання "Komi voityr", рух "Mari Ushem", асоціація "Удмурт Кенеш" і деякі інші) прямо або опосередковано контролюються спеціальними службами, унеможливлюючи розвиток і будь-яку співпрацю з одноплемінниками у Фінляндії, Естонії та Угорщині.
Вигаданий червоно-коричневими псевдоідеолоґами на зламі епох "російський світ" (мовою ориґіналу: "русский мир") вимагає розмивання чітких етнічних і національних кордонів, витворення тоталітарної антиутопії, мультиплікування виплодків homo sovieticus – "росіян" – без оприявленої навіть частково власної ідентичности. Маємо розуміти, що коли в Україні (на безпосередньому фронті) виконавці волі Кремля займаються відвертим геноцидом її корінного народу, то у межах проживання фіно-угрів (у ворожому запіллі) не припиняє здійснюватися не менш огидний злочин.
Маємо на увазі етноцид і примусове перетоплення раніше перерахованих меншин (від мокшів й ерзян до карелів і ненців) на складову частину субстанції на ймення "російський люд". Їх позбавляють рідної мови змалечку (у школах вивчення не російської зведено до факультативу 1-2 години на тиждень!), забирають відчуття приналежности до свого етносу, долучаючи до штучно сконструйованого наднаціонального сурогату, а на додачу, що найгірше, відряджають до війська (по суті, окупаційно-терористичного континґенту) як "гарматне м'ясо" виконувати визначені бандою Владіміра Путіна завдання.
Відсутність власної тривалої національно-державної історії та в'янення (по суті – мімікрія та пристосуванство до нових умов) народної традиційної культури сприяли тому, що фіно-угорські народи практично повністю засвоювали чужу. У підсумку через таку акультурацію, якою займається Кремль, і інші примусово інтеґраційні процеси у них набули характеру жорсткої асиміляції за допомогою русифікації (змосковщення): спочатку у міському середовищі, а тепер уже спостерігаємо й у сільському.
Не варто забувати й про ще один чорний метод імперії. А саме – заохочення міжнаціональних/міжетнічних шлюбів, в яких може виявитися так, що син чи донька власноруч обере третю-іншу приналежність, окрему від батьків (тато-удмурт + мати-комі = дитина-росіянин), попри кровний зв’язок із предками по обох лініях.
Відтак представники багатомільйонного фіно-угорського племені розселеного у трикутнику між Ладозьким озером, півостровом Таймир і пониззям річки Волга поступово втрачають свою власну самоідентичність, а кожне наступне покоління старанням теперішніх адептів і пропаґандистів "російського світу" асимілюється, поповнюючи лави покірного Кремлю населення. Хоча не в усіх корінних народів ситуація критична, як видається на перший погляд.
Скажімо, на сьогодні поки тільки у марі, ерзя, удмуртів і комі спостерігається пожвавлення національної свідомости, котру з року в рік підтримують незалежні (неурядові) орґанізації, покликані стати основою майбутніх державних структур у разі дезінтеґрації та фраґментації РФ. А отже подальшого усамостійнення фіно-угрів, дороговказом для яких слугують Фінляндія, Естонія й Угорщина, чиї громадяни залучаються переважно як спостерігачі та порадники, проте насправді від них давно потрібна конкретна фахова і комплексна допомога для визволення з хижих лабет Московії племінних братів і сестер.
(Кінець першої дії. Далі буде...)
