У сільську Україну ліки та надія приїжджають на вантажівці

Молоді мами збираються з дитячими колясками в ранкову прохолоду та обмінюються сільськими плітками, чекаючи візиту до поліклініки на вантажівці. Прибуття автомобіля – велика подія.

Вісім місяців село Левківка на сході України було під окупацією російських військ, які відрізали від зовнішнього світу близько 300 жителів. Там не було ні води, ні електроенергії, і російські солдати часто виривали в них мобільні телефони та топтали по них, боячись, що місцеві жителі видадуть своє місцеперебування, кажуть жителі. Єдина медична допомога надавалася двома сільськими медсестрами, які, витримуючи постійні обстріли, приходили додому з обмеженими запасами та ліками.

Попри те, що українські сили відвоювали Левківку у вересні, відновлення села до основних послуг відбувається повільно. Електроенергію та воду повернули, але медичну допомогу все ще важко отримати. Медична вантажівка, надана Фондом ООН у галузі народонаселення та укомплектована лікарями з міста Харкова, що за 140 км на північ, подорожує регіоном у рамках постійних зусиль українського уряду, спрямованих на те, щоб надати схожості нормального стану колись окупованим селам у Схід.

З огляду на те, що російські війська окопалися всього за 50 миль і час від часу чути гуркіт артилерії на відстані, є відчутне відчуття терміновості. Можливо, українські військові очистили безпосередню територію від російських військ, але повний контроль над територією означає більше, ніж встановити прапор. А в селах на сході України, де багато місцевих жителів розмовляють суржиком, сумішшю української та російської мов, лояльність до Києва не гарантована.

62-річний Віктор Путєтін, який прийшов на обстеження в мобільну амбулаторію, пошепки сказав, що у Левківці була значна підтримка російських військ, хоча він категорично виступав проти задумів кремля щодо України. Він розповів, що в окупації підійшов до 22-річного російського солдата, який обслуговував батарею ППО, у якого була нарукавна нашивка з радянським серпом і молотом.«Я запитав його: «Синок, ти коли-небудь бачив радянський союз?», — сказав пан Путьєтін. «У радянському союзі доводилося витирати дупу газетою, бо не було туалетного паперу. Запитай про це свого тата».

Хоча війна недалека від думок людей, більшість жителів села зайняті більш повсякденними турботами, як-от відновлення рецептів на ліки та боротьба з гіпертонією та діабетом. Серед тих, хто приходив на обстеження, було багато жінок: чи літніх, чи молодих мам із немовлятами.

26-річна Галина Ромашенко народила сина Сашка саме тоді, коли українські війська витісняли російські війська з цього району. Протягом семи місяців вона не отримувала допологової допомоги та сказала, що їй довелося ховатися у своєму картопляному підвалі, коли ракети падали на поля навколо її будинку. Вона сказала, що її родина не має грошей, щоб переїхати, і нікуди подітися.

«Тому ми змушені були залишитися тут», – сказала пані Ромашенко.
66-річна Валентина Калашникова, її бабуся, супроводжувала її в клініку, наклавши блискучу рожеву помаду для цієї нагоди. Стрес, викликаний роботою, посилив її високий кров'яний тиск. Снаряд зруйнував її кухню, а дві її корови були вбиті. Вона намагалася яскраво посміхнутися, але іноді не могла стримати сліз.

«Мені, звичайно, страшно, в основному за них», — сказала вона, вказуючи на онука і правнука. «Я бабуся війни».

Левківка, село з охайними будинками вздовж річки Сіверський Донець, знаходиться в регіоні, понівеченому жорстокими бойовими діями. Трупи танків і бронетехніки, їх металеві шкури, продірявлені ракетами, засмічують хвилясті поля ферми. Цілі села просто стерті з лиця землі, на місцях, де колись стояли будинки, залишилися купи цегли та обвугленого дерева.

російські війська не піддали жителів Левківки таким жахам, які пережили такі місця, як передмістя Києва Буча чи Ірпінь, де загинули сотні мирних жителів. Але їх присутність все одно була травматичною, кажуть місцеві жителі. Тетяна Будянська, одна з двох медсестер у місті, розповіла, що їхала на виклик додому разом із 3-річним онуком, коли російські війська зупинили її та звинуватили у передачі інформації українським силам. За її словами, вони приставили автомат до голови хлопця, але зрештою їх відпустили.

Порівняно з багатьма сусідніми селами, Левківка виглядає відносно неушкодженою, на щастя, яке місцеві жителі пояснюють рішенням російських військових відступити до прибуття українських військ. Одного ранку жителі прокинулися, а російських військ просто не було.

Це зробило Левківку притулком для людей, чиї домівки пережили набагато гірше. Майже 80-річна Галина Чередніченко пригадала, як кинулася по воду, коли під час нападу на сусіднє село загорілася хата її доньки. Зараз вона живе в Левківці, де волонтери забезпечують її як продуктами, так і насінням для городу. У медпункті, за її словами, вона отримує безплатні таблетки.

Лікар ультразвукової діагностики мобільного медпункту Аліна Окунєва розповіла, що провела широке обстеження колись окупованих сіл на північному сході України. За її словами, у деяких селах досі немає світла чи води, а телефонний зв’язок не працює. Мешканці ізольовані та страждають від наслідків стресу. За її словами, гіпертонія є серйозною проблемою, але в цілому люди тримаються добре.

«Я думала, що все буде набагато гірше, — каже 27-річна Окуньєва, — вони ніколи не поб’ють наших».

Багатьом досі важко подолати страхи, що війна повернеться в їхнє село. Поблизу посилилися бої, і схоже, що російські війська готуються до нового наступу, метою якого є повернення частини території, відвойованої минулого року. Міни, розкидані по полях ферми, періодично вибухають, напружуючи нерви.

Поки матері проходили обстеження своїх немовлят у медичній вантажівці, кардіолог із групою зайняв кабінет у міській клініці неподалік, приймаючи переважно пацієнтів старшого віку. Поза офісом місцеві жителі вступили у жваву дискусію щодо того, чи можуть росіяни одного разу повстати, щоб повалити свого президента путіна, так само як колись українці вигнали свого підтримуваного кремлем президента під час народного повстання у 2014 році.

66-річна Галина Капран, яка була одягнена в сіру хутряну шапку, сказала, що вона вірить, що підтримка путіна серед росіян низька і що одного дня вони звільняться. Пан Путьєтін відкинув цю думку, стверджуючи, що пропаганда перетворила росіян на слухняних сільськогосподарських тварин.

«Галино, якби я тобі кожен день казав, що ти корова, ти б повірила», – сказав він.У медичному кабінеті лікар був зайнятий перевіркою електрокардіограми та артеріального тиску. Він також відпускав рецепти на ліки проти тривоги.

(Дуже дивують темпи повернення нормального життя в деокуповані території. Саме такі моменти як описаний у матеріалі показує повну нездатність міських органів влади та обласних адміністрацій йти в ногу з часом та відновлювати інфраструктуру по факту звільнення міст та селищ, адже Україна це її мешканці, а не політичний ореол - Ред. Останній Бастіон).

Автори: Майкл Швірц, Лінсі Аддаріо - The New York Times

Переклад з англійської Останній Бастіон