Угода століття
Україна і Велика Британія: нові горизонти партнерства чи декларація без реальних зобов'язань?
Володимир Зеленський та прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підписали двосторонні документи про поглиблення партнерства.
Це добре. І дійсно показує напрям з ким дружити, а ще краще — стати союзниками. Тут в України з Великою Британією є стратегічні цілі й можливості вийти на союзницький рівень взаємодії.
Чого варта лише стаття наступного змісту:
«Якщо один з Учасників зазнає нападу з порушенням Статуту ООН та основоположних принципів міжнародного права, то обидва учасники протягом 24 годин проведуть консультації для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії. Кожен Учасник, діючи відповідно до своїх правових вимог, надаватиме один одному швидку та сталу безпекову допомогу, сучасну військову техніку в разі необхідності, а також економічну допомогу».
Не п’ята стаття Вашингтонського договору НАТО, але все ж таки…
І тут раптом бачиш: про це ж не у двосторонній Угоді йдеться, яка рамкова, але при тому пройде внутрішньодержавні процедури та буде зареєстрована в ООН (згідно зі 102 статтею Статуту).
А йдеться про це в документі з точно такою ж назвою тим же числом. І називається документ слово в слово майже так само… Лише не угода, а Декларація про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, яка діятиме як політичні наміри. І ця (на жаль лише декларація) дійсно могла б суттєво підсилити обов’язкову до виконання Угоду своїми положеннями, але так не сталося…
І до чого тут сторічне партнерство, яке може бути в односторонньому порядку припинене за пів року?! Навіщо цей пафос?
Кращою б була, не сторічна (чому не 50 чи 200 років?), а безстрокова союзницька угода про оборону та безпеку і взаємну допомогу збройними силами в разі нападу на одну зі сторін.
Саме така угода і її реалізація зараз могли б допомогти Україні, а через деякий час – і Великій Британії.
Але маємо те, що маємо: успіх української дипломатії в укладанні угод про співробітництво і партнерство і, на жаль, поки що лише сподівання в реалізації базових цілей зовнішньої політики й безпеки України.
