Навряд чи у світі є щось більш розчаровуюче, ніж допомога, яка надходить надто пізно. Своєчасність — надважлива у війні!
Про це в інтерв'ю кореспонденту медіаагенції «Останній Бастіон» заявив відомий фінляндський соціальний психолог, доктора філософії та політичних наук, доцент Гельсинського університету Юкка Ганкамякі. Цитуючи Сократа, науковець стверджує, коли партнери чи союзники спізнюються з обіцяною підмогою, тоді війна легко програється.
Пан Ганкамякі переконаний, що успіхи Сил оборони України восени 2022 року (визволення Харківщини, частини Донеччини та Херсонщини — прим. ред.) зіграли злий жарт не тільки з українцями, а й із західними суспільствами. В Європі та Америці розслабилися, вважаючи, що московія ось-ось програє і сама по собі розпадеться.
– Станом на березень 2024 року Суомі перебуває у 10 країн, які рішуче підтримують боротьбу нашої нації проти загарбників зі Сходу. Що зараз думають пересічні фіни про війну в Україні?
– Відповідь Вас здивує. Не всі фіни вірять, що вам вдасться перемогти у війні проти кратно чисельнішого й озброєнішого ворога. Не має бути ілюзій, що демократична країна із населенням у приблизно 30 мільйонів здатна сама, навіть із фінансовою та військовою допомогою західних держав, здолати диктатуру із понад 100-мільйонним цілковито покірним населенням. Просто варто дивитися на речі реалістично. Звісно, що після деокупації Херсону у нашому суспільстві запанувала ейфорія, але після захоплення московитами Бахмута, а нещодавно ще й Авдіївки показує, що ми видали бажане за дійсне.
– Гадаєте, преса перебільшила бойові успіхи українського війська на передовій?
– Я давно вважаю, що інформація у ЗМІ невірна і перебільшена. Кожен обиватель міг би легко зробити висновок, що ваша армія тепер ослабла через втрати в особовому складі, через відсутність снарядів, через відчутність авіаційної підтримки. Подивіться на мапу — фронт застиг, а зусилля ваших воїнів не дають результату. Торішній контрнаступ зазнав фіаско, якби це боляче не звучало з вуст філософа. Погляд, що Україна може просто повернути втрачені ділянки, був надто оптимістичним.
– Можливо, зі свого боку можете запропонувати якусь роботу над помилками?
– Я не фахівець у військовій справі, але абсолютно точно знаю, що в України недостатньо сил для вигнання ворога самотужки. Ви можете із цим не погодитися, але факти — річ вперта. Це й не дивно, бо населення України становить лише третину від населення РФ, а московія не рахується з втратами, бо знає, що їй допоможуть союзники: КНР, Іран, КНДР. Ситуація погіршується тим, що РФ перейшла на так звані «військові рейки» у соціально-економічному житті, а після сумнозвісних «президентських виборів» путін спробує провести тотальну мобілізацію. Уявляєте, скільки ще вчора безробітних чоловіків, яким пообіцяли мільйонні зарплати за участь у війні, завтра підуть на фронт?! В України такий ресурс просто відсутній.
– У чому причина надмірного оптимізму західних країн, ЗМІ та власне фінляндських політиків?
– Як на мене, то політично Україна опинилася у ситуації бутерброда. Ваші урядовці намагаються переконати західні держави, що все йде добре, прагнуть просто вселити впевненість і спонукати до надання додаткової допомоги. З іншого боку, така ж комунікаційна тактика може зменшити бажання допомагати Україні. У вас є мотив та рішучість для опору агресору, але це не впливає на ситуацію у зоні проведення бойових дій. На мій погляд, погану ситуацію в Україні слід визнати тому, що вона може мати обнадійливий вплив. Вашим чиновникам, дипломатам, політикам, а подекуди й журналістам необхідно негайно змінити комунікаційну тактику, щоби підкреслити небезпеку поразки. Досить марних переможних реляцій, які не відповідають дійсності!
– Причина такої ситуації полягає у подіях по той бік Атлантики? Не секрет, що європейські держави, включно із Суомі, нині беруть весь тягар підтримки України на себе.
– Частка правди у цьому є. Кажуть, що допомога США призупинена через наближення президентських виборів. Однак чинна адміністрація на чолі із Джозефом Байденом повинна визнати факти, а не просто дивитися на них прагматично через статистику підтримки. Певен, американці знайдуть на своїх складах близько 450 знятих з озброєння ракет середньої дальності, які зможуть надіслати на допомогу Україні. Можливо, деякі із цих ракет уже на шляху до вас, але зменшення рівня підтримки, особливо після нещодавніх заяв Дональда Трампа, дає підстави сумніватися, наскільки серйозно західні держави взагалі налаштовані на підтримку України, а тим паче на підтримку вашо перемоги у війні. Відсутність запасів зброї в Європі та необхідність убезпечити власне запілля спричинили поточні гальмування.
– Вибачте, можна уточнити, на Вашу думку, у західних політиків з урядовцями досі є певний страх перед розширенням конфлікту за межі України? Інакше кажучи, західні лідери просто бояться розгортання якщо не Третьої світової, то ядерної війни.
– Десь так, усе вірно. Україна опинилася у небезпеці через повільність приспаного московією Заходу. Тут у Гельсинкі, на відміну від сусіднього Таллінна, відверто побоюються масштабування ескалації, хоча з історії відомо, що Москва розгортає війну саме тоді, коли Захід не зупиняє її силою. Західні стратеги, включно з фінляндськими, боягузливі русофіли, це наші сором і ганьба, за які платять ваші воїни. Маючи зброю середньої та великої дальності, Україна могла б похитнути підтримку агресії серед російського населення. Гадаю, що коли той жах, який пережили українці, та постійні авіаудари почнуть відбуватися десь у містах на Волзі, за Уралом та у Сибіру, то ура-патріотичний, войовничий угар одразу зникне. Не буде для них ніякої народної війни, як влітку 1941-го. Чому? Ну, бо це вони перші напали, а українці просто дають відсіч. І росіяни це знають, розуміють і дуже бояться, що в умовну Тюмень прилетить українська ракета або дрон-камікадзе.
– Цікаві міркування. Але на це існує доволі огидлива, як для нас, альтернатива.
– Ви маєте на увазі активізацію розмов про примирення?
– Швидше за все, мова про завуальовану мирними перемовинами капітуляцію України. Понад 80 років тому Сомі проходила схожий шлях, чи не так?
– Не зовсім. Історична подібність завершується вже на тому, що і на вас, і на нас здійснив напад у кілька разів озброєніший та чисельніший ворог. Далі — множина відмінностей. Хочу застерегти українців від порівняння вашої війни із Зимовою 1939-1940. Але повернемося до розмов про перемир'я. Просте припинення вогню, чого на мою думку росіяни не допустять, не призведе до бажаного обома сторонами конфлікту результату, не кажучи вже про мир. Якщо ми зайдемо так далеко, то, ймовірно, вдасться укласти тимчасовий компроміс за посередництва ООН чи того ж таки Трампа, де принаймні Крим залишиться за РФ як своєрідна ціна за вступ України до НАТО. Цю війну також можна спробувати «заморозити» без будь-якого вирішення, тому що ми маємо справу із передсмертними конвульсіями російського тоталітаризму. Москва не поступиться, тому що за стінами Кремля світ розуміють в неоімперський шовіністичній уяві, для путіна чи будь-якого іншого представника тамтешнього режиму вести переговори — це капітуляція.
– Але саме від імені путіна, навіть позаочі, різні дипломати, як от китайський Лі Хуй, та лідери інших країн, зокрема Реджеп Тайїп Ердоган чи Віктор Орбан, примушують Україну сісти за стіл перемовин. Нащо їм це?
– Для них це спроба бути миротворцями в очах своїх виборців і не більше. З іншого боку, якщо Україна програє війну, РФ матиме перевагу, що, своєю чергою, матиме прямий вплив на позицію Суомі та всіх країн, які стали на захист України. Погодьтеся, наша підтримка, якою б великою чи малою вона не була, має сенс. Отже, для Заходу пріоритетом є наступний принцип: Україна має перемогти! Здійснити це можливо тоді, коли західні держави відмовляться від своїх надлишкових запасів зброї та нададуть їх Україні.
– У Москві на це знову застосують ядерні погрози.
– Ядерна зброя не захистить. Атомне забруднення однаково лягло б на шию всіх, а роль ядерних держав як «гарантів безпеки» абсолютно мізерна, якщо не сказати перебільшена. Чим частіше йдеться про ядерну зброю, тим більш неправдоподібним стає її використання, хоча, з іншого боку, можна вважати, що поріг для використання знижується, оскільки загрози стають звичним явищем. Що заважає московії підірвати ядерну зброю в космосі? Нічого! У цьому випадку електромагнітний імпульс знищив би велику кількість електронних пристроїв, спричинивши катастрофу розміром із континент. Але ядерна зброя безглузда у війнах між державами, які далекі від потрапляння навіть у «другий світ», про «перший» мова взагалі не йде. Ядерна зброя «корисна» лише для помсти, знищення та як засіб залякування у руках терористів.
– Проблема у тому, що РФ — це саме терористична держава, влада якої не дбає про свою репутацію після того, як багато разів її руйнувала. Що заважає путіну наказати завдати ядерного удару по Україні чи одній із держав-учасниць Північноатлантичного альянсу?
– Ніщо не заважає, проте Україна для нього частина московії, яку б він навряд чи бомбив. У НАТО та ЄС зберігаються його гроші, а також майно його поплічників, які не дозволять знищити все, що нажито за минулі 24 роки. Це самогубство, а путін не схильний до суїциду. Цілком ймовірно, що глобальний конфлікт, спричинений війною РФ проти України, лише поглибиться, а політичні континентальні плити ідеологічно відокремляться одна від одної, оскільки Москва дрейфує далі на Схід у китайські обійми, шукаючи підтримки від поганих хлопців в азійських і африканських країнах, що розвиваються. На мою думку, путін нічим не відрізняється від шкільного хулігана, в якого є приятелі тільки для того, щоби сам путін з них не знущався, або які самі так само сильно розбещені. Тому відповідь на всі дії цього хулігана мають бути різкі та сильні — бийте агресора першим, поки він не прийшов до тями.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що кремлівський бункерний диктатор путін не зупиниться ні перед чим, доки не відбудує СССР у кордонах 1945 року. Це загроза, причому як для України, так і для всієї Європи!