Україна у тіні нової «фінляндизації»

І це логічно, бо повернення країни-агресора до Великої 7-ки (G7) як 8-го придатка є надто болючою темою. А між тим, відвідини Владіміром Путіним Гельсінкі є ще одним сигналом про те, що деякі країни Європи готові жертвувати Україною заради власних інтересів.

Фінляндія з часів завершення Другої світової війни пройшла доволі тернистий шлях, щоб із так би мовити «світу третього» опинитися у «першому». Цьому безпосередньо сприяли тісні відносини між Гельсінкі та Москвою упродовж 1950-1980-х рр., коли батьківщина маршала-переможця Ґустафа Маннергейма на догоду економічним інтересам тодішньої панівної еліти відмовилась від власної зовнішньої політики, опинившись під протекцією Кремля. Цей період увійшов в історію під назвою «фінляндизація» (фін. Suomettuminen).

На сьогодні ми можемо спостерігати подібний процес, який за ігнорування його Україною, може зіграти лихий жарт:

а) по-перше, історично склалося так, що економіка Фінляндія має тісний зв'язок з Росією, а тому запроваджені у зв'язку з окупацією Криму та агресією на Донбасі у 2014-2015 рр. санкції фінляндські підприємці вважають хоч і тимчасовим, але фінансово збитковим тягарем;

б) по-друге, і президент, і уряд Фінляндії налаштовані рішуче відновити давні та дружні відносини з Москвою, які опинилися у замороженому стані через розв'язану путінським режимом війну в Україні, цьому також сприяє тривала відсутність голови української дипломатичної місії на чолі посольства у Гельсінкі (точніше — з травня 2019 р.).

Тут слід окремо відзначити два фактори. Економічний (більш суттєвий, ніж здається на перший погляд): антиросійські санкції є прямою перешкодою відновлення торговельних відносин до рівня 2012-2013 рр., оскільки породжують нестабільність на внутрішньоросійському ринку і викликають ризики для прямих інвестицій з Фінляндії, підприємці якої вже давно пригледіли ласий шматок у певних для себе галузях. Політичний (вважається основним, але насправді лиш прикриття для розв'язання економічних питань): чинний президент Саулі Нійністьо, попри оголошену підтримку України, особисто сприяв тому, аби РФ повернули до Парламентської асамблеї ради Європи, бо таким жестом доброї волі у Гельсінкі демонструють повагу агресивному східному сусіду і водночас пропонують сісти за стіл перемовин на його умовах, як це було в Мюнхені у 1938 р.

Доволі показово, що єдиною політичною силою, яка ось вже 6-й рік ствердно стоїть на проукраїнській позиції є націоналістична партія «Справжні фіни» (фін. Perussuomalaiset). Саме її молодіжне крило (фін. PS-Nuorten) активно виступає за продовження терміну дії та посилення антиросійських санкцій, вимагає від Кремля першочергового дотримання взятих на себе домовленостей у Мінському і Нормандському форматі, а також засуджує будь-яку агресію РФ, як зовні (Україна, Грузія), так і всередині (придушення мирних протестів у Москві). Молоді націоналісти, які протестують проти візитів В. Путіна до Фінляндії, опублікували відкрите послання, в якому закликали владу країни «не толерувати агресора та вмовляти його сісти за стіл перемовини, а здійснити жорсткі заходи, щоб Росія не тільки покинула Україну, однак навіть подумати не сміла розпочинати підготовку до окупації сусідніх країн, скажімо Балтії чи Фінляндії».

На думку фінських націоналістів, сьогодні вся Європа, а не тільки Фінляндія, заражена хворобою під назвою «фінляндизація». Цьому сприяють великі фінансові вливання, які відкрито (як проєкт «NordStream») чи приховано (як фінансування окремих партій в Австрії, Франції, Італії та Німеччини) здійснює Кремль, з метою дестабілізувати та розсварити європейські народи. Крім того, «Справжні фіни» закликають протистояти та уникати будь-яким ініціативам з РФ, покликаних узалежнити континент від себе чи то політично, чи економічно, чи енергетично, бо у Москві сидять непередбачувані, хитрі та ворожі до цивілізаційного проґресу люди, зокрема В. Путін і його оточення.