Заступництво на позір ліберальної демократії з боку США і ЄС — просто красиве гасло. Ми опинилися у статусі Чехо-Словаччини 1938 року.
Річ у тім, що ті кола на Заході, які називають глобалістичними (і які наївні свідки демократії в Україні вважають нашими друзями й союзниками, що хочуть нам добра, а ми, дурні, їх не слухаємо), теж сіли в калюжу. Вони заплуталися у своїх хитромудрих комбінаціях.
Ідея випхати путіна з Європи та домогтися на росії політичної турбулентності, заманивши її в якусь «пастку» à la Афґаністан 1980-х, була хорошою на етапі планування. А от на етапі виконання дала цілу низку збоїв.
Політична й економічна система РФ виявилася значно стійкішою, ніж вважалося, а поведінка таких важливих гравців, як КНР, — значно компліментарною до порушника міжнародних правил. Це фактично обнулило ефект «санкцій» і створило нову конфігурацію міжнародних сил.
Комуністичний Китай уже давно вийшов із ролі сателіта і подібно США — теж любить загрібати жар чужими руками. І росію розглядає як криголама, що руйнуватиме західний порядок та даватиме чосу «білим варварам», на яких у Піднебесної є зуб ще від часів опіумних воєн.
Подібно тому, як у РФ носяться з трагедією «розпаду СССР» і прагнуть узяти за це реванш і відкатати кордони НАТО до 1997 року (що було чітко задекларовано у 2021 році), у Китаї не можуть забути приниження середини XIX сторіччя. Просто в Україні, де сходознавство дихає на ладан, про це не дуже добре знають.
Що робити серед цих розкладів українцям? Українцям треба чітко усвідомити: ми опинилися у заручниках абсолютно недружніх і байдужих до нас сил, як зі Сходу, так і з Заходу.
Тож, якщо нам хтось помагає, то не з приязні до нас самих, а з якихось власних (не дуже точних розрахунків). І щоби вижити в цій світовій зарубі й вигородити собі достойне місце у світі, потрібно виплекати в собі вищий ступінь національного егоїзму та етнічної солідарності, порівнянну з егоїзмом і солідарністю наших противників й недоброзичливців.