Україна встояла після 2014-го саме завдяки тому, що у нас бурлило демократичне політичне життя, навіть сповнене суперечками та скандалами.
Це про динаміку протестів, які захлинаються, перейшовши миттєво до насильницьких дій – як у Казахстані. Або в'януть так і не спромігшись відповісти на насильство влади після довгих і вже не ефективних виключно мирних протестів – як у Білорусі.
Українцям на Майдані вдалося пройти між обома цими крайнощами. Протест набрав розгону саме як ненасильницький і це стало гарантом його підтримки в середині країни (до такого формату долучалися мільйони людей, тоді як рішучість приєднатися до силових дій природно виявляють не так багато громадян) і ззовні (мирний протест об'єднав на підтримку Майдану майже весь демократичний світ).
Але коли потенціал ненасильницьких дій фактично вичерпався майданівці спромоглися на силову відповідь проти насильства влади, яке наростало і дискредитувало та делегітимізувало (особливо після вбивств) її в очах світу та українців. Тому для перемоги Майдану однаково важливими були два його періоди – і "ліхтариків", і "коктейлів".
Певно, що нині мусимо завдячувати, як "лібералам", котрі закликали до ненасильства, так і "радикалам", які виявилися готовими до протистояння владному насильству. Часто між ними розгорялися суперечки (деякі тривають досі), але загалом не забракло співпраці, яка виявилася вирішальною.
Інший, ще важливіший урок Білорусі та Казахстану – протистояти РФ може лише демократична країна. Авторитарні режими Лукашенка і Назарбаєва-Токаєва попри їх позірну міць швидко впали перед Путіним, втратили свою суб’єктність і повертаються до стану колоній.
Україна встояла після 2014 саме завдяки тому, що у нас бурлило демократичне політичне життя, навіть сповнене суперечками та скандалами, які з одного боку послаблювали її, але з іншого додавали динаміки розвитку і сили зупиняти агресора. Тому нині, щоби зупинити можливу нову хвилю зовнішньої агресії мусимо зберегти внутрішню демократію, справжню, а не позірну, зі змаганням влади та опозиції, з гарячими суперечками.
Це те, що покаже: Україна – не Росія, і цю різницю варто захищати, зокрема зі зброєю в руках. Якщо дозволимо зробити свого "путіна", який закриває рота критичним медіа, ув'язнює політичних суперників, втратимо свою країну, віддамо її на поталу справжньому Путіну.
Україна стала незалежною понад 30 років тому, що український визвольний рух став ще й рухом за демократію, боротьба за національну волю поєдналася з боротьбою за свободи громадянина. І вона залишатиметься незалежною допоки буде демократичною; тому, що джерело нашої сили – саме в поєднанні волі та свободи.