Усе не так, як у «людей Х»

Авантюра таки засмоктує. Як японський, німецький чи південнокорейський пилотяг. Смокче, нехрист, укупі з паркетним покриттям. Тут, з переляку, можеш вийти навіть на схиблену логіку вождя Мордору, ідіотизм Ківи і «бабу да-а-а» Корнієнка з Арахамією. Про Зе промовчимо, бо логіка блазня піддалася лише генієві Шекспіра.

Атож, випала нагода приміряти на себе роль нерезидента розвідки. На Моссад, Military Intelligence Section 6, ФБР не тягнемо, ті – солідні, з бекграундом організації, а ось на карикатурне СБУ «Баканов і Ко» – що два пальці.

Пропозицію іноземним сищицьким центрам виставили на оглядини, винагороду просили у розмірі мінімальної пенсії. Хтось з них анонімно повідомив, що вони вже були і всередині. Тож, збагатитися не вийшло.

На оцій місцині (дивіться світлину) у середмісті нашого обласного центру автор у шикарному губернаторському льосі на три відділення з арочним зводом колись зберігав картоплю. Доперебудовні часи були з нальотом голоду, то пересічний люд з осені запасався бульбою, цибулею, капустою, морквою, зрідка кавунами.

Бульби на сім'ю з п’яти ротів перли мішків з десять-дванадцять аж із чорнухинських чи гадячських країв, багатих на спасительний і якісніший за івонченський овоч. Профком увесь вересень працював, не покладаючи рук.

То вже таке, що десь із середини грудня доводилося запаси ревізувати на предмет загнивання і утилізувати половину – у теплих підвалах хрущовок картопля викидала пагінці у листопаді. Ні, кобеляцькі кавуни не залежувалися, з'їдалися до порчі, десь до роковин «Великого Жовтня».

Ото губернаторський льох, належний земельній ділянці нашої організації, й рятував наближених до голови профкому колег – прадіди уміли і копати, і облаштовувати овочесховища. Декілька років, завдяки доступу годувальника до голови профкому та козирного погреба, і наша сім'я ласувала фрі з бичками у томатному соусі до молодої бульби. До слова, остання з'являлася не о шостій ранку разом з полуницею, як зараз, а добре – якщо у першій половині червня.

Однієї весни нашому картопляному прихистку сплели постоли сусіди, колеги Сігуранци і Штазі (ще стояли вісімдесяті, і КДБ сам не знав життя робити з кого) затіяли копати у нашому центровому дворі бомбосховище – підземний командний пункт на випадок, якщо Рейган розчарується у Горбі і випадково кине на вогнище буржуазного націоналізму першинг-другий.

Тож однораз, навідавшись до льоху за порцією картоплі для «в шинельках» (яке «м'ясо по-французьки»?! а м´ясо?), ваш покірний слуга отетерів – на східцях хлюпотіли підземні води, наша бульба втонула, плавала лише тара. З тих пір картоплею харчуємося «з коліс», доточивши до звинувачень КДБ ще й спробу влаштувати геноцид любителів національних картопляних страв.

У почилого в бозі (чи дияволі) КБД віжки на повороті перехопила СБУ – об’єкт особливого режиму влітку обкошувався механізованими комунальниками за бюджетні кошти (ми свою територію звільняли від бур'янів самотужки тупими косами з лезом на виході у 0,8-1,0 мм, якого не брала ні клепка, ні мантачка), на дверях до секретного погреба висів секретний замок, інколи подвір'ям перебігали вгодовані прапорщики.

Сідницями дебелих хлопців ляскали планшети з мапами пересування передових і резервних загонів, переліком пунктів дислокації мобільних штабів в лісах Решетилівщини, планами мобілізації приватних транспортних засобів на потреби фронту, порядком видачі протигазів елітному цивільному населенню, «малин» з доступним для утіх контингентом.

Фантазуємо? То таке, але візьміть до відома, що автор приятелював з «інструктором з цивільної оборони» у штаті своєї організації. За чаркою, було, з'ясовувалося, що нашому шефу ось-ось дадуть генерала армії у запасі, а ті, «кому треба», вже закінчують довбати підземний хід від стадіону «Динамо» до «дачі Моргуна» у ворсклянських заплавах за Безручками.

Ну, а оце фінал нашого картоплесховища і їхнього командного центру (ще раз див. світлину). Двері, кажуть, зняли дітлахи, граючись в українських розвідників.

Тут подейкували, що сховище готувалося спершу до прийому екстрагованих з Уханю ковідних українських китайців, але тендер виграла новосанжарська курортна пропозиція, пізніше були плани щодо утримання тамтечки захоплених вагнерівців. Дехто каже, що бачив, як туди, за зняті двері, етапували викраденого у Санду суддю-глитая Чауса.

Ми, щоб не спалитися, за зняті двері зайти не наважилися – а раптом там і направду Чаус? Хоч не будемо й вигадувати – криків не чули, і плям не бачили.

Вже коли все зафіксували і вимкнулися, над бомбосховищем повільно, аж нехотя, як ото й «літак проліта, ніби в сонній воді» (Л. Талалай), пролетів зелений силует Баканова. Зробив коло над будинком Дворянського і Селянського банку, взяв курс на Селещину і далі – на Кривий Ріг. До витоків.