Але поточна формація війни зводить в абсолют цінність особистої відчайдушності. Вона – фундаментальна ознака якості командира.
У зв'язку з цим, якщо, скажімо, командир взводу – це всього лише "ефективний менеджер"? Тоді він ніхто, його ні в ще не ставитимуть підлеглі!
Щоденно прориваючися через гірко-солодкі обійми сумноокої панянки, яку деякі кличуть – смерть, щиро прийме боєць хіба що тільки того, хто бореться зі "смертю" ще на більш інтенсивному рівні, ніж він сам. Такими були найяскравіші кар'єри світової вояччини.
Згадаймо яскраві приклади з історії! Особисто у бій ходив і Александр Македонський, і Ґай Юлій Цезар, і наші князі – Аскольд, Ігор, Святослав, Володимир...
При Гастінґсі в авангарді бився і загинув король Англії разом зі всім цвітом місцевої аристократії. За Наполеона І Бонапарта важко було знайти маршала Французької імперії, який не був би відомий за якийсь безшабашний подвиг.
Так само, як успішність командування бригадою під час Громадянської війни у США вимірялась прямопропорційно дистанції до лінії фронту. Чим ближче командир до рядових вояків в окопах, тим здоровіший їхній бойовий дух.
Нині математична калькуляція щільності артилерійського вогню така, що командири "на місцях" не можуть не стикатися із необхідністю напрацювання власної реакції на подібні подразливі фактори. І ця реакція мала б влаштувати левову частку їхніх підлеглих.
Це цікаві метаморфози. Маючи задачу "адаптуватися і знайти в собі стрижень стійкості", через них проходять сотні молодих командирів по всіх напрямках фронту.
Вони якісно змінюють свою особистість, еволюціонуючи, як суб'єкти. Певно, важко уявити ефективнішу школу дорослішання, як і важко вигадати кращий спосіб жити.
Автор – Серафим Гордієнко, фронтовик із лав підрозділу Морської піхоти Збройних Сил України