Величезна помилка України

Величезна помилка України — це те, що вона поки що не змогла належним чином налагодити діалог з новими правими по усьому світу, котрі нині набувають все більшої політичної ваги.

Орбан і Фіцо ніколи б не наважилися відкрито працювати проти України, якби ми, за прикладом росіян, системно спілкувалися з європейськими та американськими правими середовищами, пояснювали, наскільки праві ідеї популярні в нашій державі, наскільки у нас є спільного у поглядах на найбільш гострі сучасні питання.

Але навіть попри роботу рф і нашу пасивність, такі яскраві лідери правих у світі, як Джонсон, Суннак, італійка Мелоні та аргентинець Міллей прихильно до нас ставляться.

Потенціал у нас колосальний. Україна як населення і територія набагато більшою мірою відповідають уявленням нових правих про те, як має бути — ніж середня європейська країна. У нас в багатьох регіонах зберігся відповідний уклад життя, традиції «народні» та релігійні, електорат підтримує патріотів, це пріоритет. А якщо порівнювати аналогічні параметри з росією, котра вдає з себе духовну альтернативу Заходу, ти Україна б’є її з розгромним рахунком. Інститути європейських сім’ї, віри та воїнської культури у нас набагато вищі і привабливіші, спадок предків — набагато багатший і цікавіший.

Росія ж — підробка, котра через гроші і обман намагається подобатися і впливати по всьому світу. Кремль хоче безпринципно здаватися "своєю" і правим, і лівим, цинічно підкупати і одних, і інших, приховуючи свою просту тиранічну сутність без жодної ідеї всередині.

Зараз українські праві здебільшого на фронті, в перших рядах. Азов, 3-тя штурмова, Братство, 14 полк тощо (вибачте, не знаю, чи варто називати всіх відкрито). Це військові частини, які з’явилися завдяки ідеології і спільноті, і вони нині — зірки-підрозділи світового масштабу.

Величезна кількість «правих» хлопців воюють по численних бригадах і є зірками індивідуальними, героями. На жаль, надто багато з них уже віддали своє життя ради своїх ідей (світла пам'ять загиблим!).

Тож чи ефективно ми використовуємо славу українського правого руху? Чи задіюємо ми на повну силу цей інструмент, щоб опановувати новітні політичні тенденції і просувати Україну, її інтереси по світу?

Чи не час вже політичному керівництву активно зайнятися тим, щоб розумно використовувати наших правих на благо нам усім? Не тільки як підготовлених та мотивованих воїнів, але і, приміром, як «народних дипломатів» по лінії спецслужб і МЗС, та іншими ефективними способами, для промоції України у відповідних політичних середовищах, у рекрутингу добровольців тощо?