Мова — це також зброя! Окупанти завжди розуміли, що без викорінення мови тубільного населення їм ніколи не впокорити й не завоювати Україну.
1952 рік. По лінії сексотів МГБ СССР по Чернігівській області до Чернігівського обласного комітету компартії надходить інформація, що колишня громада УАПЦ у селі Вишеньки, Коропського району (нині Новгород-Сіверського району) продовжує звершувати богослужіння українською мовою!
Терміново «уполномочений по дєлам РПЦ» у Чернігівській області викликає священика. Гебіст погрожує і вимагає негайно перейти на церквоно-слов'янську мову богослужіння.
Священик на Літургії сповіщає це громаді. Водночас таке нововедення обурює громаду і вони пишуть листа до уполномоченого із наступним змістом:
Парафія храму Успіння Пресвятої Богородиці у 1920 році вийшла з духовної неволі московської церкви і приєдналася до Української Автокефальної Православної Церкви. У 1921 році, після I-го Всеукраїнського Православного Церквного Собору, зусиллями активіста українського церквно-визвольного руху Івана Рикухи, тут почали звершувати богослужіння українською мовою.
Громада молилася у кам'яному храмі збудованого за проектом Георга Фрідеріка Фельтена у стилі класицизму у 1787 році. Перед початком Другої світової війни совєцька влада закриває храм і парафія УАПЦ певний час підпільно звершувала богослужіння у хаті.
У 1941 році з втечею совєцької влади Успенська парафія УАПЦ відроджується і відновлює богослужбове життя у своєму храмі. Священиком стає протоієрей Іван Черняк, псаломщиком — Іван Романець, а старостою парафії обирають — Івана Романюка.
У травні 1944 році совєцька влада в односторонньому порядку переводить Успенську парафію у Вишеньках до московського патріарахату російської православної церкви. Але громада продовжує звершувати богослужіння, читати Апостол та Євангеліє українською мовою.
У 1952 році совєцька окупаційна влада заборонила парафіянам у Вишеньках молитися українською мовою. Нині громада Успенського храму села Вишеньки перебуває в окупації російської православної церкви.