Непроста історія партизанського командира
Останні роки в Україні йдуть активні дискусії про характер радянського режиму, особливо в контексті так званого «визволення українських земель Червоною армією» в 1944 році.
Не буду в цьому матеріалі аналізувати принади радянського режиму сталінського зразка, який червоноармійці принесли на своїх багнетах, на кшталт платної освіти (за наказом Сталіна навчання в школах та вишах з 1940 року було платним, цю норму скасували тільки в 1956 році) чи згадувати про черговий, вже третій, масовий Голод в Україні при комуністах, в 1946-1947 роках (при цьому за три роки німецької окупації в Україні масового спланованого голоду не було).
Просто наведу цікавий приклад ставлення сталінського радянського режиму до своїх героїв. Причому мова піде не про військових інвалідів та калік, яких після війни швиденько прибирали з вулиць великих міст, щоб не псували зовнішній вигляд. І навіть не про загальну масу звичайних фронтовиків.
Йтиметься про особисту історію однієї статусної людини.
Був в Україні такий партизанський командир Петро Брайко (народився в 1918 році під Конотопом), кадровий прикордонник, який під Києвом в 1941 році потрапив в німецький полон, звідки втік та опинився в партизанському загоні під командою Сидора Ковпака.
Там зробив стрімку кар’єру, згодом став командиром полку в «Першій партизанській дивізії» П. Вершигори та воював у Східній Польщі проти бойової групи «Байєрсдорф» (детальніше про це дивиться в моїй книзі «Бойова група "Байєрсдорф"»).
Не буде перебільшенням сказати, що Брайко був високоефективним бойовим командиром, зокрема, він особисто очолював здійснення більше ніж 100 партизанських операцій та брав участь у чисельних боях.
7 серпня 1944 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу. З літа 1944 року Брайко в званні майора служив в окремій бригаді НКВС, що діяла в Західній Україні, в лавах якої боровся проти загонів УПА.
Вся кар’єра Брайка свідчила, що він був переконаним комуністом і надійним захисником сталінського режиму. Тому не варто дивуватися, що в квітні 1945 року Петра Брайка відправили на навчання у престижну Військову академію ім. Фрунзе в Москві.
Навчився він добре, успішно закінчив два курси. І навіть не підозрював, що в академії за ним уважно спостерігали його ж однокурсники.
Справа в тому, що Брайко, людина з критичним розумом, іноді дозволяв собі критичні висловлювання про те, що відбувалось в країні.
Причому це не була якась «злобна, ідеологічна чи опозиційна критика і звинувачення». Ні, Брайко просто скептично висловлювався про деякі негативні аспекти радянського життя.
Цього виявилося досить, щоб героя СРСР «взяли на олівець». З травня 1947 року за ним шпигував його однокурсник Аксенович, ретельно фіксуючи усі «антирадянські висловлювання» Брайка, і регулярно подаючи доноси в особливий відділ, підкріплюючи їх цитатами Брайка, зокрема, з його публічних виступів на читацькій конференції, що традиційно проводилась в академії.
В тому ж році «розробку» Брайка посилили, підключивши до спостерігання за ним ще двох слухачів академії, які були агентами МДБ – Антюхова і Осипова.
В вересні 1948 року Брайко повернувся з відпустки, щоб продовжити навчання на третьому курсі академії. Утім, не судилося – 18 вересня 1948 року його несподівано заарештували, висунувши звинувачення по статті 58-10 КК СРСР – антирадянська агітація та пропаганда.
Але в чому ж полягала агітація, яка стала приводом до арешту? Агент Осипов доніс куди треба, що Брайко критично висловився про якість харчування в їдальні академії. Цього виявилося досить для арешту. Підкреслю, що заарештували не якогось там простого офіцера, а людину, що мала звання Героя СРСР та служила в НКВС.
Оскільки усі «докази» антирадянської діяльності Брайка були отриманні «оперативним шляхом», для суду і вироку потрібно було власне зізнання. А, оскільки Брайко відмовився добровільно зізнаватися, до нього застосували «спецзасоби», тобто катування.
Врешті-решт, доведений до напівживого стану Брайко зізнався, що став проводити антирадянську агітацію відразу, як поступив в академію, зокрема, неодноразово говорив співслужбовцям про голодне життя в Україні і зводив наклепи на керівників партії та уряду. 25 травня 1949 року Брайка позбавили усіх нагород (які на той момент були виключно бойові) та засудили на 10 років таборів.
Правда, з цього терміну Брайко відсидів «тільки» 4,5 років. Після смерті Сталіна його справу визнали повністю сфабрикованою. Проте Брайка не виправдали, а 13 серпня 1953 року, лише скоротили йому термін до 5 років (які він фактично вже відбув) і звільнили.
І тільки в жовтні 1953 року Брайка повністю виправдали і реабілітували, повернули нагороди та навіть відновили в академії. Проте, кар’єри йому зробити вже не вдалося. В 1960 Брайко вийшов у відставку, займався літературною творчістю та став відомим письменником. Помер в Москві 7 квітня 2018 року у віці 99 років.
Ось така історія. А ви кажете сталінське визволення. Репресивний, людиноненависницький режим з необмеженим диктатом каральних структур, в усіх проявах цього терміну.
Спеціально для «Останнього Бастіону»