З «кадрами» Бе і Ве вирішили – всьо!

Хтось із совкових колег-однолітків згадає хоч би одного червоного директора, який в особовій справі не мав запису «учень слюсаря/фрезерувальника», «формувальник ливарного виробництва», або будь-чого іншого з робітничої екзотики?

Міг чоловік з кар'єрними амбіціями розраховувати про пристойну посаду в апараті госстраху без стажу сюрвейєра?

Іншими словами – не побігавши рік-два страховим агентом, годі було мріяти про ліксанупр  з особливими умовами медичного обслуговування людей тодішнього першого ряду, щомісячний пакет дефіцитних книг з облкниготоргу, передплату на додаток героїки і пригод «Подвиг» до журналу «Сельская молодежь» і зайву банку майонезу на празник.

Партійно-радянський кадровий конвеєр діяв чітко і практично без збоїв. То вже таке, чим  набивали голови висуванців (партія – наш рульовий, ти чуєш – час гуде: БАМ, нинішнє покоління радянських людей житиме… usw), але послідовність долання щаблів кар'єрної драбини була постулатом – шлях до міністерського крісла брав початок «від верстата».

Винятки робились хіба що для голів колгоспів – 25-тисячники, котрі, у підсумку, і розвалили сільське господарство есесеру, не починали майстрами машинного доїння ВРХ і причіпниками на «Універсалах».

У нас у хаті (кінець 50-х минулого століття, Слобожанщина) квартирував «привезений у мішку» голова колгоспу – капітан-танкіст, який до смерті боявся нашої корови Майки. Але колгоспом імені Михайла Івановича Калініна кермував хвацько. Кермував недовго: колгосп – не танк. Женився на молодій вчительці-сусідці і був переведений кудись «у район». Розвалювати чергового танка…

Кадр міг розписуватися хрестиком, але був зобов'язаний будь-якою ціною напхати у засіки родіни якомога більше «спільного» збіжжя.

Трохи раніше у тих голів взагалі не щаблі правили, а маузер і шкірянка. У згадані нами часи – мат і парторганізація.

Гей-гей, і де ти тепер – найліпша глина на світі?

До того, що, нарешті, стало «на часі». Дві випадкові кадрові силові новели зеленої влади добігли кінця. Як і очікувалось, як і прогнозувалось, злиЗЕнь злизав головного есбіста Баканова і генпрокураторку Венедіктову.

Ігноруємо офісний еквілібр щодо записів у трудових книжках опальних найближчих – провальне очільництво менш за все тягне на ліберально-поблажливе «відсторонення».

В Указі Зе «розстрільна» 47 стаття  Дисциплінарного статуту ЗСУ не допускає двозначності: «Невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки або створило загрозу наступу таких наслідків, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов'язків».

За те, що ці «соратники» натворили, роки світять, а не жалі на кшталт оцього: «Всі достатнього довго чекали більш конкретних і, можливо, радикальних результатів від керівників цих двох органів з очищення цих органів від колаборантів і державних зрадників».

За один Херсон їх треба щонайменше … Гаразд, ми – правова держава. Принаймні, до неї пнемося.

То заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов голови нам звично дурить: «Мова йде про те, що генерального прокурора відсторонено від посади, а голову СБУ тимчасово усунено від виконання покладених на нього обов’язків».

Не претендуючи на лаври Аріса Товіча, насмілимося припустити, що остання розмова однокласників звелася до фрази: «Нада, Ваня, нада! Врятуй Єрмака від Спартц і він тебе врятує від Бригідок». (Бригідки – найстаріша львівська буцегарня, Державна установа «Львівська установа виконання покарань № 19»).

З трьох разів вгадаєте, хто всю оцю гидоту називає «державним управлінням»? Якщо навіть не брати до уваги відверте, цинічне манкірування Конституцією, здоровим глуздом і совістю?