Завершальний розпродаж України.

У першому читанні прийнято Закон України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, яким насправді передбачено, що, станом на сьогодні, у деяких стратегічних, 100% державних підприємствах, частка держави становитиме лише 50% плюс одна акція.

За такою схемою раніше «корпоратизували» «Укрнафту», що дало можливість Коломойському «доїти» начебто державне підприємство як власне. Насправді все просто - керує не держава, а Наглядова рада, в яку, за домовленістю з чиновниками, власники інших 50% мінус одна акція делегують своїх представників, отримуючи таким чином контроль над підприємством. Тобто, насправді, йдеться про завуальовану приватзацію у приватних інтересах.

Сьогодні такі інтереси - це вже інтереси міжнародних корпорацій. Тож власне у такий нехитрий спосіб, під брендом «не підлягають приватизації», передадуть у  приватні руки:

• Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”;
• Акціонерне товариство “Українська залізниця”;
• Акціонерне товариство “Укрпошта”
• Державна акціонерна холдингова компанія “Артем” (виробник авіаційних керованих ракет класу «повітря-повітря», автоматизованих комплексів для підготовки і технічного обслуговування авіаційних керованих засобів ураження, протитанкових керованих ракет, а також приладів та обладнання для авіаційних літальних апаратів).
• Відкрите акціонерне товариство “Феодосійська суднобудівна компанія “Море” (основна продукція - судна на підводни крилах і повітряній подушці; після анексії Криму - унітарне підприємство «Судостроительный завод «Море»).
• Публічне акціонерне товариство “Завод “Фіолент” (найбільший виробник електроінструменту в Україні та Східній Європі, після анексії Криму працює як акціонерне товариство за російським законодавством).
• Публічне акціонерне товариство “Науково-виробниче об’єднання “Київський завод автоматики” (виробництво зброї та військової техніки).

Тобто, крім двох кримських заводів, йдеться про потенційно вельми прибуткових монополістів у своїх галузях, які сьогодні виплачують величезні заробітні плати своїм керівникам і членам Наглядових рад, котрі фактично здійснюють «передпродажну підготовку» цих підприємств.

До переліку господарських товариств та об’єднань, у статутних капіталах яких частка корпоративних прав, що належать державі, становить 100 відсотків, державних комерційних та казенних підприємств, що не підлягають приватизації (як таких, що забезпечують національну безпеку - енергетичну незалежність) увійшли:

• Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”;
• Приватне акціонерне товариство “Укргідроенерго”;
• Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго”;
• Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України;
• Державне підприємство “Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (один з 28 уранодобувних центрів світу, найбільший у Європі - інтегрується у структуру Енергоатому).

Не варто тішитися. Тут усе ще в процесі. Так у новому статуті «Енергоатома», затвердженому 31.07.2020 року, передбачено Наглядову раду. За наявною інформацією керівництво підприємства станом на кінець 2020 року ще противилося цьому процесу, при цьому керівник ДП «НАЕК «Енергоатом» Петро Котін заявляв, що рішення Міністерства енергетики про оголошення конкурсного відбору кандидатів до наглядової ради Енергоатома є неприпустимим, деструктивним та неможливим для реалізації.

Думаю, що дотиснуть. Але варто пам‘ятати, що обладнання наших АЕС, збудованих у радянський період, уже потребує суттєвого оновлення, галузь складна, проблемна. Тому поки придивляються. Натомість в «Укргідроенерго» Наглядова рада сформована. Очолив її адвокат (!), представник міжнародної адвокатської компанії. Серед членів - іноземець, представник міжнародних енергетичних компаній.

У «Національній енергетичній компанії “Укренерго” взагалі все «чудово»: серед 5 членів Наглядової ради лише один українець і четверо іноземних громадян. Очолює Наглядову раду пан Шевкі Аджунер. Цей пан очолює і Наглядові ради державних «Ощадбанку» й «Укрзалізниці» (на якій зі щомісячною зарплатою понад 300 тисяч гривень тудиться відоме «сорося» Сергій Лещенко). До речі сам пан Шевкі Аджунер, в якості Голови Наглядової ради «Укрзалізниці» за період з 1 вересня 2018 року по 30 квітня 2020 року отримав більше 13,8 млн.дол. зарплати - майже 700 тис.грн за місяць.

Оператор газотранспортної системи України формується на базі ПАТ «Магістральні газопроводи України», де у членах Наглядової ради трудяться четверо іноземців і двоє українців, серед яких відомий глашатай приватизації Віктор Пинзеник.

Тому хоча згадані підприємства і залишаються державними - вони перебувають під пильним оком майбутніх власників.

Також у цей перелік умовно державних (через повсюдне зовнішнє керівництво) увійшли підприємства, які:

1. Здійснюють контроль за критичними природними монополіями чи ресурсами (Укрхімтрансаміак; Адміністрація морських портів України, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Український авіаційний метеорологічний центр, управління каналами, Держгідрографія, Морська пошуково-рятувальна служба, 9 реабілітаційних установ і 4 держпідприємства);
2. Належать до сфери атомної енергетики та поводження з радіоактивними відходами (7 підприємств);
3. Виконують завдання публічної політики (2 підприємства);
4. Забезпечують виконання державою своїх основних функцій (4 підприємства, зокрема Поліграфічний комбінат “Україна” по виготовленню цінних паперів”);
5. Здійснюють виробництво об’єктів космічної діяльності (7 підприємств);
6. Підприємства пробірного контролю (7 підприємств, одне з яких кримське);
7. Спеціальні об‘єкти зв‘язку (Український державний центр радіочастот і Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення);
8. Геодезії, картографії та кадастру (14 підприємств, переважно науково-дослідні та проектниі інститути землеустрою).

Окрім названих підприємств є ще Переліки: об’єктів культури та спорту, що не підлягають приватизації; державних підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути перетворені в господарські товариства; об’єктів лісового господарства, що не підлягають приватизації.
Проте ці залишки державного майна вже мало на що впливають.

Підсумовуючи. У 30-й рік позиченої нам Незалежності ми входимо з її фактичним припиненням. Стратегічні галузі держави вже розпродані або перебувають на стадії передпродажної підготовки під контролем представників іноземних корпорацій. Залишився останній оплот, основа основ - земля. Після її продажу написання будь-яких текстів і намагання щось донести потенційним рабам - втрачає всілякий сенс.