Зеленський, як тобі спиться?

Нас назвали б безіменними героями, які трималися стійко, але не довго.

Нами б захоплювалися.  Розповідали неправдоподібні історії про нашу мужність і нескінченну відвагу.

Після звільнення міста від рашистів нам поставили б пам'ятник.  Один на всіх.  Пам'ятник на всіх набагато дешевший, ніж житло кожній родині, хто вижив,  замість зруйнованого.

На пам'ятнику  написали б щось, на кшталт: «Стійкі та незламні жителі півмільйонного українського Маріуполя. Пам'ятаємо».

Ми і справді виявилися стійкими та незламними. У нас просто не було іншого виходу.  Ми стійко виживали та мужньо не ламалися. Тому що якщо зламаєшся, то збожеволієш. Іноді люди  сходили з розуму. Вмирали раніше за смерть. Я теж зійшла б, якби не вибралася.

Це дивно, що хтось вижив. Теоретично – це було неможливо. Тільки ми про це не знали. У нас зовсім не було інформації та загальної картини подій.  Нас урятувала наша наївність.

Хтось думав, що можна піти в інший район, може, там тихіше?  І йшов із рюкзаком та собакою, ховаючись від обстрілів у паперових підвалах мертвих багатоповерхівок.

Хтось не знав, що їхати містом смертельно небезпечно: машини розстрілюють росіяни.  Він розміщав  в один мікроавтобус усіх рідних, друзів, сусідів, тварин  і мчав у ньому з пробитим капотом і без шибок, сподіваючись вижити.

Хтось, зневірившись, ішов до знайомих у підвал, думаючи, що всім разом легше добути воду і хоч якусь їжу.  Не знаючи, що іноді за воду та їжу могли вбити.

І траплялося диво – цей хтось виживав. Бої переміщалися до іншого району міста;  російські військові відпочивали від  цілодобових обстрілів  і,  саме в цей час, не контролювали дорогу,  що веде до життя; у чужому підвалі жили нормальні люди, які ділилися останньою їжею.

Якщо дивитися на роздерте росіянами місто, то там немає живого місця.

Такий феномен. 

Живого місця нема, а живі залишились. Не всі, звісно.  Тим, кому поталанило.
Іноді, у наймертвіших і найчорніших будинках, у підвалах,  виживали люди.  Або, навпаки, будинок стоїть майже не пошкоджений, а на подвір'ї лише мертві.  Міна чи снаряд прилетіли, коли люди готували їжу на багатті.

Якби ніхто не вижив, то ніхто ні про що  не дізнався би. 

Мертве місто не змогло б ні про що розповісти. Я думаю, якщо нас зараз стали менше слухати, це не означає, що нам треба замовкнути.