Життя Ісаака Ньютона було одним довгим пошуком Бога
Знаменитий фізик не мав друзів, він ніколи не одружився і навіть не заводив стосунків.
Важко уявити собі ім'я, що зробило більший вплив на науку, ніж Ісаак Ньютон. Звичайно, Ейнштейн, Бор, Гейзенберг, Дарвін, Кюрі – всі вони видатні вчені і заслуговують на те безсмертя, яким вони користуються. Але унікальність Ньютона полягає в тому, що його теорії, як і теорія Дарвіна, - це наука, яку ми використовуємо в нашому повсякденному житті, на відміну від тієї, яка знаходиться далеко в царстві атомів (квантова фізика), або на швидкостях, які ми можемо сприймати безпосередньо (теорія відносності).
Ісаак Ньютон сформулював закони механіки та всесвітнього тяжіння – закони, які ми використовуємо для опису багатьох явищ, з якими стикаємося, від падіння яблук та зльоту ракет на Марс до кольорів веселки. Як бонус він також винайшов телескоп-рефлектор, який ми використовуємо для розширення нашого бачення Всесвіту. І, звичайно ж, Ньютон став одним із винахідників обчислення, без якого не було б ні фізики, ні інженерії.
Дивак Ісаак Ньютон
Знаменитий фізик не мав друзів, він ніколи не одружився і навіть не заводив стосунків.
Щоб захопитись соціальною ексцентричністю Ньютона, потрібно не обмежуватися лише наукою. Треба побачити людину загалом. Вам потрібно повернутися в Англію 1660-х років, коли 23-річний Ньютон провів два роки на фермі своєї матері у Вулсторпі, ховаючись від спалаху чуми, що охопила Кембридж, де він навчався. Саме тоді Ньютон з головою поринув у науку та заклав основи механіки та гравітації. Але, крім того, він почав розглядати інші способи пізнання, що доповнюють його наукові теорії.
Містик Ісаак Ньютон
Щоб зрозуміти Ньютона, мало зосередитися лише з його наукової роботі. Його потяг до знань виходив далеко за межі того, що ми сьогодні узагальнюємо словом “наука”. Насправді він більше часу приділяв вивченню алхімії та теології, займаючись таємними питаннями, починаючи від трансмутації елементів і закінчуючи біблійною хронологією та природою християнської Трійці.
Хоча в школах нас правильно вчать, що ньютонівська фізика є взірцем чистої раціональності, але ми б зрадили пам'ять Ісаака Ньютона, якби згаяли вирішальну роль Бога в його Всесвіті. Можливо, для розуміння наукових досягнень Ньютона ми можемо знехтувати метафізичною стороною його особистості. Але це лише половина історії – адже Ньютон розглядав Всесвіт як вияв нескінченної сили Бога. Не буде перебільшенням сказати, що його життя було одним довгим пошуком Бога, довгим пошуком спілкування з Божественним Розумом, який, на думку Ньютона, наділив Всесвіт красою та порядком, що виявляється у природі. Його наука, перш за все, була продуктом цієї віри, виразом його раціонального містицизму, мостом між людським та Божественним.
Ми можемо легко виявити вплив алхімії та теології у його працях. Наприклад, у третій книзі "Математичних принципів натуральної філософії" - книзі, яка пояснила світові нову механіку Ньютона та універсальну гравітацію, - вчений розмірковує про породження, розпад і відродження космічної матерії. Ліричне бачення Ньютона про переробку матерії через зірки, планети та комети об'єднало його механічну науку та алхімічні дослідження. Гравітація, великий об'єднувач, фізичний вираз Бога у світі, організувала зміни та перетворення у всьому космосі:
“Пари, що походять від сонця, нерухомих зірок і хвостів комет, можуть, нарешті, зустрітися з атмосферами планет і впасти в них під дією свого тяжіння, там сконденсуватися і перетворитися на воду та вологе повітря; і звідти при повільному нагріванні поступово переходять у форму солей і сірки, і тинктури, і бруду, і глини, і піску, і каміння, і корали, та інших земних субстанцій”.
Опис Ньютоном постійного припливу та відливу небесної матерії виражає органічне, алхімічне бачення світу. Блукаючі комети є посланцями, відповідальними за перенесення матеріалів від зірок до планет, де вони піддаються хімічним перетворенням на речовини, що підтримують життя. Зоряні та кометні "пари", приготовлені на "повільному вогні" (відсилання до повільного горіння в алхімічних експериментах), створюють "земні субстанції". Натхнене алхімією бачення Ньютоном механістичного Всесвіту передбачає, що життя де-небудь ще можливе з наукового погляду.
Повернення “жахливої дії на відстані”
Однак дещо турбувало його у своїй теорії - поняття "дія на відстані", а саме те, що гравітація може діяти через величезні відстані загадковим чином, як Сонце притягує планети (а планети - Сонце). Як таке може бути? Ньютон не знав, і у своїх "Початках" він відверто написав, що "не вигадує жодних гіпотез". Він знав, що не може науково довести те, у що справді вірив: вплив Бога на світ. Але за кілька років після публікації “Principia” (“Почав”) він обмінявся листами з теологом з Оксфорда Річардом Бентлі. І там він відкрився:
“Немислимо, щоб нежива груба матерія (без посередництва чогось іншого, нематеріального) впливала на іншу матерію та впливала на неї без взаємного контакту… Що гравітація має бути вродженою та суттєвою для матерії, щоб одне тіло могло впливати на інше на відстані. Через порожнечу без чогось ще, за допомогою чого їх дія чи сила можуть бути передані один від одного, є для мене такою великою безглуздістю, що я вважаю, що жодна людина, яка має у філософських питаннях будь-яку компетентну здатність мислити, ніколи не впаде у неї. Гравітація повинна бути викликана агентом, який постійно діє відповідно до певних законів, але питання про те, чи є цей агент матеріальним чи нематеріальним, я залишаю на розгляд моїх читачів.”.
Матеріальне чи нематеріальне? Ньютон залишив рішення за своїми читачами, але він також помістив Бога у свій Космос як суттєвий гравець, свого роду небесний механік, який забезпечує баланс планет, комет і зірок проти постійного тяжіння гравітації. Він сказав про це наприкінці “Principia”, у “Спільній частині”:
“Ця чудова система сонця, планет і комет могла виникнути тільки за порадою і пануванням розумної та могутньої Істоти… Сліпа метафізична необхідність, яка завжди і скрізь одна й та сама, не могла зробити ніякого розмаїття речей. Все те розмаїття природних речей, яке ми знаходимо придатним для різних часів і місць, могло виникнути тільки з ідей та волі Істоти, яка обов'язково існує”.
Наука як портал до розуму Бога
Космос Ісаака Ньютона був продуктом божественного розуму і, більше, сценою, де цей розум постійно діє. Для Ньютона наука була порталом до розуму Бога, мостом між людьми та Божественним. Не дивно, що великий економіст та історик ідей Джон Мейнард Кейнс писав:
Ньютон не був першим в епоху розуму. Він був останнім із магів. Чому я називаю його магом? Тому що він дивився на весь Всесвіт і все, що в ньому є, як на загадку, як на таємницю, яку можна прочитати, якщо застосувати чисту думку до певних доказів, певних містичних підказок, які Бог розклав по світу, щоб дозволити свого роду філософський пошук скарбів для езотеричного братства”.
Ньютон, ім'я якого є квінтесенцією раціоналізму, насправді був раціональним містиком, який вірив, що наука схожа на релігійну практику, зустріч з розумом Бога.
Тепер питання: хіба вивчення фізики, починаючи із середньої школи, не було б набагато привабливішим, якби студенти дізналися, що наукова творчість не виникає у вакуумі, а навпаки, що наука має глибокі зв'язки з філософією та релігією? Звичайно, кожна історія індивідуальна, але додавання цих додаткових вимірів у розповідь олюднює науку і робить її більш переконливою та доступною. Рівняння потрібні. Але не вони роблять людину.
