Звідки береться благодатний вогонь?

Це давно відомо...

Благодатний вогонь – найрозкрученіший бренд православного Великодня. До дива, яке нібито сходить із небес, доклав руку місцевий патріарх.

Священник запалює свічки від захованої в ніші лампади, це відбувається з року у рік від середині XIX століття. Про це свідчать спогади єпископа Порфирій (Успенський).

Коли єпископ Порфирій (1804 – 1885) запитав свого єрусалимського колегу, чому він не каже правди про сходження Благодатного вогню, той відповів:

Про те, що єрусалимський вогонь – просто вогонь, що запалюється священником на Великдень, який згодом став сприйматися як диво, писали і професор Духовної академії Микола Успенський (1900 – 1987) та академік Ігнатій Крачковський (1883 – 1951).

У 2007 році ці два дослідження про обряд запалення Благодатного вогню у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі опублікували у книзі «Благодатний вогонь: міф чи реальність?» доктор історичних наук Сергій Бичков та доктор історичних наук, кандидат богослов'я диякон Олександр Мусін.

У своїй книзі вони відзначили, що правда про Благодатний вогонь завжди з'являлася в потрібний момент. Академік Крачковський опублікував свою статтю у роки Першої світової війни, коли Російська імперія претендувала на частину Туреччини та хотіла взяти святині Палестини під російський контроль.

Професор Успенський виголосив свою промову в 1949. За рік до цього грецькі церкви відмовилися визнати претензії сталінської РПЦ на лідерство в православному світі і не приїхали до Москви на собор. В обох випадках це був удар по авторитету православних греків.

Втім, це не означає, що вченими керували кон'юнктурні інтереси.

Арабські джерела

Ігнатій Крачковський – дійсний член Російської академії наук (з 1921 року), перекладач Корану, один із творців школи радянського сходознавства та арабістики. Стаття «Благодатний вогонь – з розповіді Ал-Біруні та інших мусульманських письменників Х-ХШ ст.» була опублікована у 1914 році.

Отже, як сприймали чудо Благодатного вогню арабські мандрівники.

Лише Аль-Біруні (близько 1000 року) вважає розповіді про «святий вогонь» заслуговують на довіру. Інші вважали, що це справа людських рук.

– Аль-Джахіз (пом. 868) писав, що «зберігачі храмів не переставали влаштовувати для народу різні хитрощі, на зразок хитрощів ченців зі світильниками церкви Воскресіння в Єрусалимі, які стверджують, що масло в лампадах запалюється у них без вогню вночі в одне свято».

– Ібн-аль-Каланісі (пом. 1162) пояснював «самозагоряння» лампад тим, що християни натягують між сусідніми лампадами залізний дріт, натирають його бальзамічною олією, яка при з'єднанні з жасминовим маслом самозаймається. Потім достатньо піднести вогонь до цієї нитки, щоб він перейшов інші лампади.

- Аль-Джаубарі (пом. 1242) повідомляє додаткові подробиці: під куполом є залізна скринька, в яку в суботу ввечері спеціально навчений чернець кладе сірку і розводить під нею вогонь, горіння якого розраховане до того часу, коли має статися «сходження світла». Ланцюг, на якому висить скринька, змащений бальзамічною олією. У потрібний момент вогонь від сірки запалює олію, яка стікає ланцюгом до лампади, звідки і виникає відчуття «сходження вогню».

– Про шовкові нитки, змащені бальзамічною олією та натерті сіркою, повідомляє Муджир-ад-дин (бл. 1496).

– І лише один арабський письменник – Ібн-аль-Джаузі (пом. 1256) – говорить про приховану в мармуровій ніші негасиму лампаду в кутку каплиці Гробу Господнього, звідки й запалюється «благодатний вогонь», що відповідає свідоцтву єпископа Порфирія (Успенського).

Автори книги «Благодатний вогонь: міф чи реальність?» вважають, що, очевидно, арабські дослідники природи навіть уявити собі не могли, що «запалення лампад» просто відбувається свічкою і намагалися пояснити те, що відбувається, залучаючи відомі ним способи домогтися «самозаймання» лампад.

Доповідь Успенського

Про автора доповіді. Микола Дмитрович Успенський народився у сім'ї священника. У 1909 році він вступив до духовного училища у місті Стара Русса, а після закінчення його – до Новгородської духовної семінарії. Після служби у червоній армії продовжив навчання у Петроградському Богословському інституті, захистив у 1925 році кандидатську дисертацію.

Коли Микола Успенський відмовився зректися священника-батька, визнаного ОГПУ ворогом народу, він був звинувачений у «розкраданні предметів культу» та позбавлений виборчих прав. Потім відправлений до камери ленінградського «Великого дому».

В 1932, отримавши реабілітацію, вступив до Ленінградської державної консерваторії і в 1937 закінчив її історико-теоретичний факультет. У 1946 захистив кандидатську дисертацію «Лади російської Півночі». З 1942 по 1946 керував хором Ленінградського Миколо-Богоявленського кафедрального собору.

1946 року, після відродження ленінградських духовних шкіл, Микола Дмитрович був затверджений указом патріарха Алексія I доцентом Ленінградської Духовної академії. У 1947 році удостоєний, як той, що має два наукові ступені, звання професора. У 1949 році захистив дисертацію на тему «Чин всеношного чування в грецькій та руській Церкві» і удостоєний ступеня магістра богослов'я. В 1957 захистив дисертацію на тему «Історія богослужбового співу Російської Церкви (до середини XVII століття)» і став доктором церковної історії.

Доповідь Миколи Успенського про Благодатний вогонь не призначалася для друку. Він був виголошений на «річному акті» в Ленінградській духовній академії та семінарії в 1949 році (тема доповіді була схвалена Радою Академії на засіданні 31 серпня 1949 року).

Понад 50 років ця доповідь ходила по руках, гаряче обговорювалася прихильниками та противниками «чудесного вогню».

Основні положення доповіді Миколи Успенського зводяться до наступного:

1) найраніші свідчення про «святий вогонь» сягають IX століття, в церковній писемності попереднього часу згадок про чудо не виявлено.

2) дані літургійних рукописів VIII-ХП століть дозволяють дійти висновку, що єрусалимський обряд виник зі звичаю омивання лампад у Велику суботу і входження в них нового пасхального світла, в латинській традиції цей обряд зберігся досі.

Вибрані цитати з доповіді професора Успенського

– Червоною ниткою через усю паломницьку літературу від паломника другої половини IX століття Бернарда і до XX століття проходить думка про чудотворну появу Св. вогню… Подібні паломницькі повідомлення, суперечливі в самих собі про образи виходу вогню згори, і ті ствердження очевидності цього виходу для всіх, хто молиться, швидше говорять про релігійну екзальтацію авторів і натовпу, що оточував їх під час обряду Св. вогню, ніж про велич самого обряду. Звідси ж втрачається їхня наукова цінність у питанні дослідження обряду.

– Література про обряд Св. вогню, дуже багата кількісно, ​​не дає нам історії його походження. Вона лише наділяє святий вогонь надприродним походженням, про яке нічого не каже голос всесвітньої церкви.

– Ні соборні ухвали вселенського чи помісного значення, ні святоотцівська література не знають чудесного вогню.

- Проф. Олесницький пояснює походження обряду св. вогню дивом Св. Нарциса. «…За свідченням історика Євсевія, приводом для його встановлення послужило диво, яке відбулося за патріарха Нарциса, коли за нестачі масла, налита в лампади силоамська вода була запалена чудовим вогнем, що зійшов з неба, і горіла як єлей на все продовження великодньої служби».

Це пояснення проф. Олесницького дивує нас. Річ у тому, що Євсевій не говорить нічого подібного до того, що пише про чудове запалення лампад, посилаючись на нього, проф. Олесницький. Євсевій говорить тільки про чудо втілення силоамської води в єлей і не робить жодного навіть натяку на сходження з неба чудесного вогню.

– Християнська свідомість не може допустити чудесності появи вогню у певний день, годину та хвилину, бо таке становище зводило б найбільшу християнську релігію на рівень так званих природних релігій.

– Нам можуть поставити запитання: що ж дивляться палестинські ієрархи та сам єрусалимський патріарх? На це питання ми знаходимо відповідь у щоденниках преосв. єпископа Порфирія. Навівши свою розмову з патріаршим намісником, філадельфійським єпископом Діонісієм (пізніше митрополит Вифлеємський), де останній говорив про спосіб запалення св. вогню, преосв. Порфирій пише: «Розповівши все це, митрополит домовив, що від одного Бога очікується припинення благочестивої брехні. Як він знає і може, так і напоумить і заспокоїть народи, які тепер вірують у вогняне диво великої суботи. А нам і почати не можна цього перевороту в умах, нас розшматують біля самої каплиці Св. Гробу».

Очевидно, колись, не давши своєчасно енергійного роз'яснення своїй пастві про справжній сенс обряду св. вогню надалі вони виявилися неспроможні підняти цей голос перед усе зростаючим з об'єктивних умов фанатизмом темних мас. Якщо це не було зроблено вчасно, то пізніше стало неможливим, без ризику за особистий добробут і, мабуть, цілість самих святинь. Їм залишилося – виконувати обряд і мовчати, втішаючи себе тим, що Бог «як знає і може, так і напоумить і заспокоїть народи».

"Диво сходження благодатного вогню" готується так:

Шматок фосфору розчиняють у летючій отруйній рідині - сірковуглецю, і в отриманий розчин вмочають гніт свічки або лампади.

Роблять це за температури не більше 10-15 градусів тепла. Потім свічку переносять у те місце, де намічено "явити диво", наприклад, поміщають її перед якоюсь іконою. І ось, як тільки сірковуглець на ґноті випарується, фосфор спалахує і запалює свічку.