•  

Латвія у переддень часу «Х»

110
Поділитися
Латвія у переддень часу «Х»

Загалом перемогу у нещодавніх виборах парламенту Латвії отримали шість партій. Віднині у Сеймі Латвії 12-го скликання у партії «Центр злагоди» буде 24 мандата, у «Єдності» – 21, Союз «зелених» і селян – представлятиме в парламенті 21 депутат. Решта партій вибороли ще меншу кількість мандатів, а в цілому підсумок такий: в Латвії переміг пропутінський політичний електорат. З огляду на цю перемогу лідер партії «Центр злагоди», мер Риги Ніл Ушаков закликав президента Латвії доручити йому формування уряду. У свою чергу президент Андріс Берзиньш дав зрозуміти, що не доручить формування уряду «Центрові злагоди», якщо ця політична сила не зможе домовитися з іншими партіями про створення коаліції.

* * *

Не так давно мені довелося побувати в латвійському, другому за чисельністю місті країні, Даугавпілсі. Розташований він недалеко від литовського кордону. Головним тут в мене було дуже дивне відчуття: начебто це я в «несправжньому закордоні». Бо у місті із західноєвропейськими рисами вулиць і написами на магазинах та установах на латиниці, скрізь панує російська мова! Мені від того здалося, що вулиці – то декорації, й тут насправді знімають кіно студії «Мосфільм».

Такий Даугавпілс і є. Він чи не найбільше відбиває феномен в культурі прибалтійських країн, міст і селищ.

Згідно з даними статистики, в Даугавпілсі, другому за величиною латвійському місті, проживає 100 тисяч громадян Латвії. 80 відсотків з них – росіяни. Тому російська й звучить на кожному кроці і у всіх громадських місцях. Правда, тутешні службовці муніципалітету та сфери сервісу і громадського харчування в більшості своїй знають дві мови: російську та латиську. Але навіть на дверях магазинів, – написи від руки по-російськи. Адже і насправді, для багатьох тутешніх це занадто складно – розбирати оті готичні шрифти... Між тим, Даугавпілс був заснований за указом магістра Лівонського ордена барона Ернста фон Ратцебург в 1275 році. Тобто, національне коріння тут ростуть німецькі. Це споконвічні Тевтонського-пруссько-лівонські землі…

Ще в Російській імперії Даугавпілс-Двинск входив в смугу осілості. Тобто до Другої світової війни тут жили переважно євреї (вони тоді складали половину населення). Під час німецької окупації в місті фашисти створили єврейське гетто, де євреїв нищили. З тих пір представників єврейської національності тут стало набагато менше ...

Зате росіян сюди наїхало, особливо після будівництва знаменитого комбінату хімволокна! Самим латишам тут тепер трішки незатишно почуватися. І взагалі: у російськомовній Латвії дещо інший соціальний й політичний клімат, ніж, у Литві, де, навпаки, російську мову рідко де почуєш.

…Під'їжджаючи до міських околиць Даугавпілса, побачив перший з місцевих визначних пам'яток – в'язницю «Грива». Старий і похмурий каземат часів російської імперії не може не привернути уваги подорожніх! А взагалі-то, в Даугавпілсі серед пам'яток архітектури виділяються як раз дві в'язниці – оця сама «Гріва» (на околиці) і «Лебідь» (в центрі міста). Є тут також багато церков і церківок. Переважають храми православної конфесії. Замки і каземати стали характерною особливістю Даугавпілса, оскільки місто неодноразово руйнувався і знову відновлювався.

Куточок України в далекій Латвії

На цю «Українську хатку» наткнувся випадково. Розташований цей заклад ніби і в центрі Даугавпілса, але в той же час трохи «на відшибі», на одній з його маленьких і вузьких вуличок. В ресторації розговорився з милою барменшею Інночкою. Вона розповіла, що «Хатка» існує років п'ять. Ні, барменша не українка. Вона росіянка. І господарі ресторану теж не українці.

–Наш ресторанчик користується популярністю. – говорить панна Інна, – Ні, саме українців серед постійних завсідників я бачу рідко. В основному, якщо заходять до нас українці, то це гості міста або навіть країни.

Як же приємно було зустріти хоча б і цей малесенький український куточок. Адже, на насправді у самій Литві, де живу тепер я, українська діаспора невелика і дуже роз'єднана... Та й в Латвії, дивлюся, справи у моїх одноплемінників йдуть подібним же чином. Як же нам – українцям, білорусам, латишам, литовцям, – протистояти доволі організованій та об’єднаній сьогодні новою імперською ідеєю російській громаді? Важке запитання.

Об'єктивно судити не берусь.

Потрібно врахувати, що Латвія здобула незалежність і державність лише в минулому столітті – на відміну від Литви, Польщі, або навіть України (де зберігають пам'ять про Київську Русь і Гетьманщину, про державу Речь Попсолиту). Можна також згадати традиції більшовицьких латиських стрільців, які охоче несли російську культуру навіть в чужі їй маси. Але в цілому в Латвії, на щастя, помітна і та тенденція, що молодь тут охоче вчить латиську мову, що проблеми грубої русифікації тут не існує, а офіційні особи Латвії до цих тонких питань відносяться лояльно і терпимо. Може, навіть – аж надто лояльно?

Єдина відрада в такому контексті – випити в Даугавпілському ресторані «Хатка» за латвійсько-українську дружбу сто грам горілки з перцем і закусити гарячими, нашенського смаку, полтавськими варениками із сметаною.

Віталій ЦЕБРІЙ,

журналіст, Литва