“Пабєда” зі сльозами на очах: Еріх Кох — кат України, якого особисто захистив Сталін

Опінії
09 травня, 12:56
“Пабєда” зі сльозами на очах: Еріх Кох — кат України, якого особисто захистив Сталін
Фото: artefact.org.ua

Кілька слів про мільйонні жертви та, зокрема, спалених живцем українців в Стехові і Корюківці.

Журналіст

Дослідники Стехівської трагедії, якими здебільшого є жителі навколишніх сіл Полтавського району, говорять про цю подію зі сльозами на очах. Восени 43 року відступаючи німецькі війська гнали мирне населення та їхню худобу. 

«Однак, розуміючи, що це затримує втечу, вирішили позбутися тягаря. Загнавши близько тисячі людей до Стехівської школи, німці спочатку розстрілювали, а потім взагалі спалили полонених» — цитата одного із дослідників.

Я ж відразу зауважу, що це далеко не єдина трагедія, яка сталася в окупованій німцями України.

ТАК, в одному із попередніх матеріалів ми розповідали про Корюківську трагедію на Чернігівщині і про тисячі жертв — українських селян. В 1943 році, загони СС та угорської військової жандармерії у помсту за дії радянських партизанів під командуванням О.Федорова знищили близько 7 тисяч мирних мешканців села Корюківка Чернігівської області.

Під час проведення каральної акції поряд із селом дислокувалося з'єднання Федорова, яке в кілька разів переважало карателів за кількістю вояків. Однак керівництво совєтських партизанів нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки. 

Ба більше, застережливі німці попереджали партизанів, що будуть проведені відплатні акції у разі диверсій.

Питання чому так відбувалося ми спробуємо розкрити в сьогоднішньому матеріалі.

Що ж окрім жорстокості щодо мирних людей поєднує ці дві події, що відбулися в адміністрації Райхскомісаріаті Україна, де керував Еріх Кох і до якого належала Полтавщина і на Чернігівщині, яка перебувала під владою військової адміністрації Німеччини?

Незмінними є те, що акції відплати викликали ненависть до карателів та подальший серйозний супротив населення. Та не тільки це.

Ці дві трагедії є сьогодні відносно відомими і дослідженими після закінчення війни.

Але поза тим слід звернути увагу на велику кількість жертв серед українців внаслідок дій німецької окупаційної адміністрації та на несподівані причини цього. 
Хоча ні, несподіваного в цій історії залишилося не так багато. 

За репресивними діями тих самих горезвісних карателів міг стояти Сталін та совєтська розвідка, яка не тільки вдало використовувала метод провокації як в Корюківці (бо як це по іншому можна назвати?), так і мала розгалужену розвідувальну сітку, рука якої сягала Берліну. Та, відповідно, мали агентів впливу.

Райхскомісар Еріх Кох — ймовірний агент Сталіна, небезпідставно припускають сьогодні цілком авторитетні історики.
“Пабєда” зі сльозами на очах: Еріх Кох — кат України, якого особисто захистив Сталін_1

Посудіть самі.

Отже, Альфред Розенберґ, який відповідав у нацистському керівництві за «східну політику»  і який був лояльно налаштованих до України рекомендував призначити «другого Сталіна», як називали в Німеччині Коха, рейхскомісаром Росії. 

Але, всупереч волі Розенберга, Коха призначили керувати райхскомісаріатом Україна. Чи то Кох постарався, чи хтось таки підказав фюреру?

Далі. За часів «рейхкомісарювання» Еріха Коха в Україні був встановлений винятково жорстокий окупаційний режим. Результатами цього режиму стали близько 4 мільйонів загиблих і 2,5 мільйони вивезених на роботу в Німеччину. Частина останніх, які працювали в промисловості, через недоїдання та важкі умови праці фактично були приречені на смерть.

Українці на Великій Україні, які перед тим готові були хлібом і сіллю зустрічати «німецьких визволителів» були змушені воювати за ненависних комуняк.

А ОУНівці, які становили значну потугу на Заході України покладаючись виключно на власні сили повели війну за Вільну Україну проти німців та совєтів одночасно.  

Словом, маючи покровителем Мартіна Бормана (другу людину після Гітлера в НСДАП), Еріх Кох зруйнував усю східну політику Третього Райху. Він постійно конфліктував з райхсміністром східних визволених територій Альфредом Розенбергом, генерал-фельдмаршалом Паулем фон Кляйстом, губернатором Дистрикту Галичина Отто Вехтером, генерал-комісаром Генерального округа Білорутенія Вільгельмом Кубе та іншими прихильниками співпраці з місцевими націоналістами.

Кох тактував Україну не національним, а територіальним поняттям, з цієї причини вибрав столицею Райхскомісаріату України місто Рівне, а не Київ.

Кох називав українців «недолюдьми» і всіляко поширював ненависть між німцями та українцями...

І забігаючи наперед на кілька років зауважимо: за «дивним» збігом обставин уряд СРСР після закінчення війни зовсім не вимагав видачі ката України. Знаючи реалії СРСР неможливо помилитися — Коха, з якихось своїх причин особисто захистив Сталін.

Його судили в Польщі, оскільки Східна Пруссія тепер належала їй та СРСР. Досудове слідство тривало майже 9 років.

При цьому, з іншими нацистськими керівниками розбиралися миттєво...

9 травня 1959 року Коху оголосили вирок — смертну кару. Проте невдовзі її замінили на довічне ув'язнення з огляду на поганий стан здоров'я арештанта. 
Помер на дев’яносто першому році життя наприкінці 1986 року…

Утримувався він у польській в’язниці в Барчево у винятково гуманних умовах. У його камері був телевізор, йому давали газети, журнали, навіть для лікування  виписували ліки із-за кордону. Не тюрма — а комфортабельний будинок для престарілих.

Якою ж гуманною була комуністична влада до колишнього гауляйтера і ката України, з легкої руки якого українців палили живцем.

Для контрасту може слугувати нещодавня гучна історія про батька «українського» суддівського сімейства Плахтіїв, який за рік після мирної смерті Коха — в 1987 році, ніби спеціально до 70-річниці більшовицького жовтневого шабашу, засудив до розстрілу бійця Української повстанської армії Івана Гончарука, якому безпідставно закидували співпрацю саме з німецькими окупантами під час 2 світової. І справжня вина якого — самовіддана боротьба за Вільну Україну.

Сьогодні все ще більшість радянських архівів, які стосуються Другої світової війни, і далі залишаються під замком. У нас поки що немає доказів, які можна покласти на стіл майбутніх міжнародних судів, але сама логіка речей підказує: «другий Сталін» працював на Сталіна «першого» — і за його старанність у знищенні непокірних Кремлю українців й отримав нагороду — відносно спокійне життя після поразки Німеччини...
 
На це варто звернути увагу не лише дослідникам Стехівської чи інших трагедій, але і на рівні вироблення офіційної державної політики України це слід було б розуміти...

ІНШІ ОПІНІЇ
Читайте також:
“Під ніж” можуть піти власні терористи та парафіяни Моспатріархату.
23 квітня, 17:06
Начальника інженерної служби частини підозрюють у загибелі трьох військових у зоні ООС.
11 березня, 10:00
Але Міжнародний кримінальний суд проігнорував позицію цих держав.
04 березня, 15:03
Причиною розправи німців над мирними жителями стала диверсійна діяльність совєтських загонів.
02 березня, 17:45
Зелена СВОЛОТА влаштовує акцію таврування та морального катування судді КСУ Литвинова Олександра Миколайовича
вчора, 15:15
Команда борців із "епохою бідності" продовжує втілювати свої забаганки у життя. Нині Зе-команда взялася за реформу поштової служби.
вчора, 14:28