18 січня 1919 року частини Армії УНР Лівобережного фронту вимушені були здати Полтаву більшовицьким окупантам. Червоні прийшли на довго...
На жаль, не допомогли навіть резерви допомоги, коли з боку Києва до Полтави вступила ударна група Січових Стрільців для контратаки, очолювана Романом Сушком, прислана зі столиці. Січові Стрільці розпочали бій проти ворога, відбивши у нього більшу частину міста й утримували її до наступного дня.
Проте сили були нерівними й Січові Стрільці мусили 19 січня розпочати відступ у напрямку на Київ. Тими ж днями через Полтаву на столицю прорвався Гайдамацький полк (командир – Омелян Волох) Армії УНР.
Він опинився в оточенні в Лозовій, де вів бої проти махновців, що наступали з півдня, і групи червоних військ (командир – Павло Дибенко), що наступали з Півночі. Дізнавшися про захоплення Полтави більшовиками й що його полк опинився в оточенні ворожих військ, Волох посадив полк в ешелони й рушив на Полтаву.
Йому з боєм за допомогою панцерного потяга, який був у його розпорядженні і йшов попереду, вдалося крізь Полтаву пробитися на Київ. Гайдамацький полк був одним з найсильніших в Армії УНР.
Він постав із Гайдамацького коша Слобідської України, організованого у січні 1918 Симоном Петлюрою. У квітні 1918 полк був головною ударною силою у поході Слов'янської групи (командир – Володимир Сікевич) Армії УНР на визволення Донбасу.
Потім стояв там в охороні кордону. У грудні 1918 – січні 1919 років вів бої на Донбасі з військами Антона Дєнікіна, відступив звідти до Лозової, проте опинившись в оточенні, мусив її залишити.
На той час Гайдамацький полк мав у своєму складі близько 5000 багнетів піхоти, дивізіон кінноти й 14 гармат. Полк на Донбасі розрісся коштом добровольців з Краматорська, Дружківки й Костянтинівки, тобто з металургів і шахтарів.
Так до його лав потрапив майбутній поет Володимир Сосюра. Але сам командир полку Волох стане згодом на шлях зрад, але про це якось іншим разом...