18 серпня 1941 року НКВДисти підірвали греблю Дніпрогес у Запоріжжі.
Через 82 роки нащадки непокараних злочинців підірвали греблю Каховської ГЕС.
Внаслідок руйнації частини греблі довжиною 165 метрів 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці та дійшла до міст Марганця та Нікополя, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.
Наказ на знищення Дніпрогесу віддав особисто Сталін, а вибухівку доставили літаками з Москви. Місцеве населення ніхто не попереджав про майбутній вибух.
Кількість жертв трагедії складає за приблизними підрахунками 100 тисяч : 80 тис. жителів Запоріжжя та його околиць, біженців із сусідніх регіонів та близько 20 тисяч радянських солдатів, які не встигли покинути місто.
Як згадував один з очевидців трагедії на острові Хортиця: «Ніяк не второпати…, що про майбутню сплановану диверсію та її можливі трагічні наслідки не попередили підрозділи радянських військ, що зосередились у плавнях острова… Вода, що ринулася із верхнього б’єфа крізь пролом у греблі, здійнялася небаченої висоти й неміряної сили хвилею. Частина тієї гігантської хвилі, що прокотилася Новим Дніпром, обрушилась на плавні острова, на озброєних, але беззахисних перед стихією людей. Коли хвиля відійшла, на осокорах і вербах, в’язах і дубах залишились висіти у неприродних позах сотні (якщо не тисячі) захисників соціалістичної вітчизни… Відразу ж окупанти позганяли із селищ жінок і наказали зібрати тіла загиблих червоноармійців. А вони лежали на полях, на городах, висіли на деревах у плавнях».
Акція пояснювалась наступом військ Третього Рейху. Хоча основні сили нацистів підійшли сюди лише на початку жовтня.
Радянська влада, аби приховати свій черговий злочин, сформувала міф про те, що Дніпрогес зруйнували нацисти.
