9. Від ліквідації військової прокуратури до боротьби з ТЦК: політична амнезія Лубінця

Є така прикмета: якщо уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець починає розпатякувати про права людини, то він або вже щось вкрав, або готується вкрасти.

Судячи з того, що останнім часом Лубінець щодня розповідає про безчинства ТЦК, пан уповноважений знайшов тему, за допомогою якої сподівається відволікти увагу суспільства від своєї справжньої діяльності.

Про те, як відбувається мобілізація, ми знаємо і без Лубінця. Знаємо й одну з причин, яка, на нашу думку, породила беззаконня під час призову на військову службу, — ліквідацію військових прокуратур у 2019 році.

Відповідний законопроєкт № 1032 був внесений 29 серпня 2019 року до Верховної Ради президентом Зеленським (фактично — Портновим і Рябошапкою) та ухвалений 19 вересня 2019 року в «турборежимі».

Тодішній народний депутат України від депутатської групи «За майбутнє» Дмитро Лубінець також проголосував «за». А тепер він бідкається, що на військовослужбовців ТЦК немає управи.

Тому було б набагато цікавіше, якби Лубінець розповів, як він призначив керівником Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такого собі Івана Дмитровича Вервейка, який, за оприлюдненою інформацією, перебуває у процесуальному статусі обвинуваченого.

Вервейко раніше очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за обвинуваченням в оформленні на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких, за версією обвинувачення, клав собі в кишеню.

Після того як Вервейку у 2019 році було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й влаштувався на роботу до Верховної Ради — помічником-консультантом свого друга Лубінця.

18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура направила до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018050510000417 від 21 лютого 2018 року стосовно Вервейка.

Але після кількох судових засідань матеріали справи зникли із суду. За твердженням автора, їх було викрадено.

На той час Дмитро Валерійович Лубінець був народним депутатом, обраним в одномандатному виборчому окрузі № 60 (м. Волноваха Донецької області), його брат, Іван Валерійович Лубінець, обіймав посаду голови Волноваської військово-цивільної адміністрації, а його батько, Валерій Дмитрович Лубінець, був головою Волноваської районної ради.

Тож шукати зниклу кримінальну справу, на думку автора, треба десь у цьому трикутнику.

Згодом, як стверджується у публікації, з метою приховати факт викрадення матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що кримінальне провадження нібито передано до Красногвардійського (нині — Чечелівського) районного суду м. Дніпра.

Але перевірка показала, що до Чечелівського районного суду жодні матеріали з Волноваського районного суду не надходили.

У зв’язку з цим Донецька обласна прокуратура, за оприлюдненою інформацією, вживає заходів для відновлення втрачених, а точніше, як вважає автор, викрадених матеріалів кримінальної справи стосовно Вервейка.

А доки прокуратура намагається відновити справу й повернути її до судового розгляду, Лубінець призначив свого колишнього помічника, який, за даними автора, перебуває у статусі обвинуваченого, керівником Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та надав йому допуск до державної таємниці й доступ до документів, що стосуються обміну полоненими.

Також було б непогано, якби Лубінець розповів про звинувачення на свою адресу щодо отримання від іноземних правозахисників грошей та автомобілів — нібито для порятунку українських дітей із зони бойових дій.

Але, за твердженням автора, гроші чомусь опиняються не на рахунку Секретаріату, а в кишенях Лубінця.

Що стосується автомобілів, то, як стверджується в публікації, пан уповноважений реєструє їх на фірму, яку він відкрив разом із Вервейком і своїм третім спільником — бухгалтером профспілкової організації працівників Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Якименком.

Власне, на думку автора, тому й процвітає беззаконня в ТЦК, що український омбудсман, якого він звинувачує у шахрайстві, використовує тему мобілізації лише для того, щоб прикривати свої оборудки.

Докладніше про Лубінця та звинувачення на його адресу розповідається в моїй статті «Яка Рада — такий і Уповноважений».

Хто ще не читав — рекомендую.

Джерело