«95-й Квартал» — технологія знецінення та руйнування
Скільки, ще українці — повинні терпіти цю зрадницько-блазневу владу?!
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
У 2005-му році досить відома тоді в Україні «Студія Квартал 95», що складалась із молодих та енергійних КВНщиків, всім кагалом переїжджає в Київ та одержує можливість на повноформатну передачу під назвою «Вечірній Квартал», на найпопулярнішому в той час телеканалі «Інтер», зразу ж у прайм-тайм.
Студія також зненацька отримує небувале до цього фінансування. Чому саме зараз? І чому так раптово? А все тямущо восени 2004-го в Україні відбувається дуже знакова подія — Помаранчева революція, і послуги перспективних та невибагливих в методах гумористів стають дуже і дуже затребуваними.
«Квартал» моментально береться до справи і на повних парах починає мочити всіх, хто мав відношення до подій помаранчевої осені. І ось уже в суспільній свідомості починається бродіння, що «нє всьо так адназначна». Що в Київ під час революції приперлись ліниві безробітні западенці та тупі рагулі. Що Ющенко — ніякий, самозакоханий та покусаний бджолами самодур. Що Яценюк — нудний, переляканий та ні на що нездатний кролик-ботан, і т.д., і т.п. А тепер зробіть паузу і подумки згадайте, які асоціації у Вашій пам'яті прямо зараз в цей момент викликають згадані політичні персонажі? Частково збігаються з описаним вище?
Натомість було і протилежне: мешканці українського Сходу у них – це працьовиті й самовіддані трударі, які «кормят всю страну», поки інші майданять (цей фальшивий стереотип радо використав ворог у 2014-му). Янукович — недалекий, але простий та прямий у спілкуванні мужик, в дошку свій пацанчик, який і в диню, при нагоді, може дати. А от путін — недосяжне світило із далекого омріяного Всесвіту, про яке треба і жартувати акуратно, і згадувати не часто.
Все це низькопробне сміття методично роками вдовблювалось у свідомість телеглядача, пропагуючи узагальнений образ україномовного українця, як недолугого інтелектуально-обмеженого селюка, а України — як території повного безладу із ні на що не здатними прибацаними політиками.
Як результат: повна деморалізація патріотичної й політично-активної частини суспільства, а на фініші — тріумф Януковича на президентських виборах в 2010-го.
В чому ж особливість цього гумору?
Розрахований на невибагливого та всеїдного глядача, він паразитує на його найбільш примітивних та ницих прагненнях: висміюванні чиїхось вад та хиб, навішуванні стереотипів та ярликів, знецінюванні чужих успіхів та досягнень. Корінь всього цього — Совок, в якому в свій час жорстко засуджувався будь-який відхід від встановлених Партією норм, популяризувалась одноманітність, а будь-яке намагання виділитись нещадно переслідувалось та цькувалось. Перекочувавши із пост совкової свідомості на сцену цей примітивний прийом маскульту заграв новими фарбами — політичними, знецінюючи не лише опонентів та їх успіхи, але й ідеї, смисли, переконання, а то й просто святі для інших речі.
Чого лише вартують жарти про «сеньйора-Голодомора», «Термос» та «Ав-ав-автокефалію», висміювання європейських перспектив України та систематичне оббріхування національних здобутків. Ми вже не кажемо про еталонні перли щодо «ебонітових палочок» на Майдані та України, як «актріси нємєцкіх фільмав для взрослих». Один з останніх шедеврів – сценічний номер про будинок Гонтарєвої, який «сгарєл ат стида» під веселий акомпанемент народної пісні «Горіла сосна палала». Неймовірно мерзотне видовище, яке перетворило цинічний злочин на веселе й радісне свято. Ми навіть здогадуємось, хто радів більше всіх і плескав в пухкенькі долоньки.
Отже, карколомний успіх на ниві навколополітичного гумору підтвердив новоспеченим геніям гри на роялі правильність вибраного напрямку. Тим більше від замовників не було відбою. «Деньгі платят — а хулі єщьо нада?» Крок за кроком монополізуючи гумористичну галузь, захоплюючи нові напрямки та ринки й засмоктуючи в свої тенета креативну молодь, студія «Квартал 95» уже із 2014-го року стала просто одноосібним ретранслятором та гігантською фабрикою трешу, фейків та пропагандистських штампів. Апогеєм цього шабашу обезцінювання й тотальної дискредитації став серіал «Слуга народу» із сюжетом, здертим з італійського аналога. Цей агітпроп якимсь чином попав просто у нерв денаціоналізованої та дезорієнтованої частини суспільства. А потім настав 2019-й…
А потім настав 2019-й і, хоп хей ла-ла-лей, чувачки, життєвим і сценічним кредо яких були повальна дискредитація та знецінення, зненацька перекочували із владних кабінетів в серіалі у владні кабінети в реалі. А тепер питання на засипку: скільки у цьому випадку вони продукуватимуть конструктиву? Не креативу, а саме конструктиву, бо креатив ще на Фуд-Корті протух! Правильна відповідь — близько нуля. Ми вже це бачимо у розвалі міжнародної підтримки України, дезорганізації державних інституцій, розгойдуванні економічної ситуації, згортанні судової та медичної реформ, втечі інвесторів, дезорієнтації армії, перспективі втратити Приват та ризиках втручання в Нацбанк. Бо не здатні персонажі, у яких
ЗНЕЦІНЕННЯ стає невід'ємною часткою їхнього сценічного іміджу та намертво вростає у особисту систему цінностей, вести себе уже по іншому, по іншому мислити, по іншому приймати рішення. Потрібен титанічний труд, щоб зламати опір егоїстичного внутрішнього «я» та почати продукувати щось системне і суспільно корисне. Серед людей на це здатні лише одиниці і це точно не наш «пастрєл, што вєздє паспєл». Тому то в Україні зараз нормально працює лише те, куди поки не дотягнулись руки нашої «молодої команди» та ще одна пара пухкеньких рученят. А спілкування з ними активного громадянського та патріотичного суспільства в останній місяць нагадує бородатий анекдот про монгольського космонавта, якого б`ють по руках «туди не лізь!», «сюди руки не сунь!», «то не чіпай!», «ту формулу не підписуй!» і т.д. Не весело, але як кажуть: не вб'єш — не в`їдеш!
І щоб будувати нову країну — технологія знецінення та руйнування не допоможе. Вона просто не підходить. І гумором та креативом її не заміниш. Тут треба бути державником — тобто будівничим держави. Інакше, чекає весела дорога в прірву й народ на якомусь етапі може попросити своїх слуг знайти іншого господаря.
P.S. 24.02.2022 — повномасштабна війна з московією:
- Зе-блазні грабують держбюджет — обкрадаючи ЗСУ та українців — наче настав кінець світу;
- відпочивають та святкують — наче в Україні, не військовий стан;
- преЗедент — майже дЄрмак;
- усі опозиційні канали та блогери під «ковпаком» влади — зевлада утискає право на СВОБОДУ СЛОВА;
- зеблазні руйнують міжнародні відносини з країнами, які нам допомагають зброєю та фінансами;
- під час війни збираються проводити - вибори і т.д.
Скільки, ще українці - повинні терпіти цю зрадницько-блазневу владу?!
