«А ти де був 24 лютого, коли я вже гундосив?»

Поступово адаптуємося до відвертого політиканства, яке заборонене умовами воєнного стану, але набуває дедалі бридкіших форм у виконанні припринтерного офісу. Бубонимо: «Не на часі, не на часі, не на часі…» і вже майже байдуже спостерігаємо, як конфуцієвою річкою пропливає наш не дострелений оптимізм… 

Спершу нас накрив ядучий іспанський сором за всю писучу братію, коли імперець-ліберал дмітрій биков з рашкостану надумав переплюнути «Життєписи цезарів» Плутарха опусом про «новітнього Черчіля» (певно ж за пристойні бабки – такі висери задарма не пишуться) під не те що красномовною, а провокативною назвою «V. Z.».

Гадаємо, чужинець зверхньо нав'язує нам абревіатуру як ініціали тутешнього Черчіля, хизуючись креативом. Але ж Бородянка, Буча, Ірпінь, Охтирка бачили, а Херсон все ще з жахом спостерігає, як скапує з V. Z. кров невинних українців. У пройдисвіта від «вєлікой літєратури», котрий подає себе виключно взірцем рафінованого інтелігента, не вистачило клепки на усвідомлення недопустимості навіть заїкнутися про диявольську абревіатуру на нашому полі?! Про наше поле цей … (вставите кожен своє) зовсім недавно сказав, що «Советскій союз бил наілучшим решенієм на даной теріторіі». І що відрізняє бикова від щурячих жалів з приводу «найбільшої геополітичної катастрофи двадцятого століття»?!

Хтось верзе нісенітниці про «хароших руських»… 

Вдруге зникла цензурна лексика з нашого вжитку, коли на бойового генерала Сергія Кривоноса недоколиханий денщик наполєона нацькував ДБР за буцімто перевищені повноваження на обороні Жулян у перші години божевілля. Хто там про «національну єдність»?

Хтось виспівує бридні про стратегів з пробійниками паперу наперевіс...

Але вже нічого вдіяти не можемо з гострим бажанням дострелити бідолашний свій оптимізм, щоби не мучився, після оцього:  «Зеленський нагородив друзів з "Кварталу 95" Кошового та Пікалова орденами "За заслуги"».

Дивіться, дружбан робить кавалерами державних нагород своїх поплічників по задоволенню первісних інстинктів бидла підкреслено демонстративно, в пекельні часи війни, коли державні відзнаки люди отримують за виявлені особливі заслуги, чесноти, героїзм. Вже десять тисяч нагород не знайшли своїх адрес – бо поза патетикою герої теж гинуть, вмирають від ран, зникають безвісти. І раптом оцей указ з цинічним виокремленням скоморохів…

Чи тепер показово патріотичний запис «Сашка» до нацгвардії поза  чергою, «по блату» вже теж прирівнюється до подвигу? Чи, може, Лисий мужньо ліг на освітлювальну апаратуру, рятуючи життя піськограю?

Гаразд, цинізму випадковостей немає меж. Так зроби указ про «героїв шапіто» таємним, засекреть до того усіма очікуваного моменту, коли стане «на часі». Тоді вже «обмиємо» нагороди. Ні, «а шо ви мені, нелоху, зробите?».

Хтось каже, що й справді – нічого?

Колись переможемо не лише рашку, а й власну тупість.