Неуки та блазні прагнуть знищити українську освіту й освічених

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Піймав себе на думці, що постійні рехворматорські заяви й плани посадовців Міністерства освіти та науки України та їхніх агентів за гранти про радикальне скорочення шкіл і університетів для українців, дуже нагадають дії нацистів у часи Другої світової війни. А до того, — ще й більшовиків.

Нагадаю, що у перші місяці тієї далекої війни українські націоналісти сподівалися, що ідея райхміністра окупованих східних територій Альфреда Розенберґа про можливість створення незалежної України, як традиційного ворога більшовицької росії, стане реальністю. Проте не сталося, як сподівалося.

Від 9 травня 1942 року райхскомісаром стає Еріх Кох і заявляє про реальну нацистську освітню політику щодо українців наступне:

«Українцям не треба думати про школи й університети, тому, що вони зобов'язані ПРАЦЮВАТИ, для роботи освіта не потрібна. Відкриття навчальних закладів вважаю зовсім недоцільним, адже тубільцеві-хліборобові й тубільцеві-робітникові освіта лише шкодить».

Ще одним аргументом для тотальної ліквідації шкіл і навчальних закладів був план зменшити демографічний ріст населення. Райхсфюрер СС Генріх Гімлер в одному із документів щодо освіти для слов'ян наголошував:

«Для ненімецького населення на Сході не повинно бути ніяких шкіл, крім ЧОТИРИКЛАСНОЇ початкової школи. Початкова школа має ставити своєю метою навчати учнів тільки рахувати максимум до 500 і вмінню розписатись, старанність і слухняність є божою заповіддю. Вміння читати я вважаю необов'язковим. Щорічно повинна проводитися фільтрація дітей у віці від 6 до 10 років для відбору повноцінних і неповноцінних дітей».

Цю освітню політику щодо українців повністю підтримав і Адольф Гітлер; щоправда такий підхід діяв не на всіх територіях України. Так, у Житомирі за нацистів діяли не лише чотирикласні початкові школи, а й неповні середні та навіть середні школи.

Отож, якщо проаналізувати рехформаторські ідеї чиновників МОН у період війни, то вони аж надто нагадують ліберальну версію нацистської освітньої доктрини для украінців. Тут я не згадую, про злочинну політику московщини (російської імперії), яка взагалі не визнавала українців за народ і тотально забороняла використання в освітньому процесі української мови.

За оцінками істориків рішення про заборону або обмеження використовувати українську в освіті ухвалювалися не менш як 50 разів. Означимо головні освітні ініціативи МОН за період правового режиму воєнного стану в Україні.

1) Згідно з ініціативи МОН та відповідної Постанови КМУ в 2025-2026 роках планується ЗАКРИТИ більш як 1 000 українських гімназій та ліцеїв.

Якщо точно, то йдеться про відмову фінансувати освітню субвенцію з 1 вересня 2025 року для 473 гімназій та 59 ліцеїв (де навчається менше як 45 дітей), а з 1 вересня 2026 року — ще 544 гімназій та 122 ліцеї (де навчається менше як 60 дітей). По факту цифра буде набагато більшою, бо місцеве чиновництво не чекає 2025 року і вже закриває сільські школи; так керівники Тетіївської ОТГ уже закрили у себе 8 шкіл, серед них і ті, де більше як 50 учнів.

2) Далі більше: ще одна ідея про запровадження так званої профільної освіти в старших класах передбачає право відкривати ліцеї лише при наявності не менше 50 чи навіть 100 учнів на одній паралелі.

На практиці в сьогоднішній воюючій Україні, це означатиме, що повну середню освіту можна буде отримати лише у великих містах, де реально буде набрати таку кількість учнів у старших класах. У результаті багато сільських дітей та їх батьків будуть обирати виїзд у Польщу на полуниці, аніж переїзд в міські гуртожитки для навчання в старших класах.

Про 53 статтю Конституції щодо обов'язкової, безоплатної та доступної повної загальної середньої освіти посадовці МОН, які вже й так цинічно порушують 4 статтю Основного Закону про єдине громадянство в Україні, не чули! Це при тому, що за даними Європейської комісії нині в країнах ЄС навчається більш як 800 тисяч школярів та студентів з України.

3) Про приватизацію землі та приміщень ЗАЙВИХ вищих навчальних закладів.

Ще одна рехформаторська ідея, яка вже узаконена Верховною Радою — це скасування мораторію на приватизацію об'єктів та землі вищих навчальних закладів та наукових інститутів. Починалася ця заробітчанська ідея з щоденної істерики чиновників, що у нас надто багато вчителів і викладачів.

Та й загалом людей з вищою освітою. Це все на тлі державної політики розвинених країн на максимальне збільшення людей з вищою освітою як важливої складової освітньої, правової та політичної культури громадян.

4) Призначати, а не обирати ректорів.

Ця ідея чиновників прямо випливає із попереднього плану щодо можливості приватизувати виші. Зрозуміло, що за умов дії вишівського та студентського самоврядуваня, тишком нишком приватизувати землю і приміщення університетів неможливо в принципі, а от призначений наглядовою радою ректор, так званий менеджер, і стане ректором по корпоратизації та приватизації.

Не здивуюся, якщо невздовзі університети, які пішли на експеримент про відмову від демократичних виборів ректора, почнуть «вигідно» продавати землю і майно. Раджу прослідкувати, для прикладу, за Національним університетом фізичного виховання і спорту, який обрав експеримент і головне, що він розміщується у центрі Києва.

5) Фінансувати ПРИВАТНІ виші, щоб оптимізувати/ліквідувати НАЦІОНАЛЬНІ УНІВЕРСИТЕТИ.

Цьогоріч уперше була застосована так звана грантова система фінансування навчання студентів. МОН забрало біля 400 мільйонів гривень із коштів держзамовлення і спрямувало їх на гранти.

На практиці це, як і прогнозували фахівці, перетворилося на те, що кошти на підготовку немодних професій інженера, будівельника, енергетика, фізика, хіміка, агронома, вчителя... перетекли на підготовку модних правників. Тобто міжнародників, психологів, дизайнерів, маркетологів, фінансистів.

Ба більше, левова частина цього державного фінансування дісталася приватним вишам, з якими співпрацюють нинішні очільники МОН. Про такі новації в країнах ЄС, куди ми прагнемо увійти, навіть не починали думати!

6) Про закриття медичних університетів.

Ще одна шкідлива новація про необхідність закриття спеціалізованих медичних вишів. Сьогодні маємо численні приклади конкурентності українських медиків у світі та намагання сусідніх держав, в часи війни, залишити їх на постійне працевлаштування у себе.

Очевидно, що багато провінційних медичних вишів потребуватимуть об'єднання, але закриття всіх — це маразм. Нагадаю, що у нас вже була одна реформаторка, яка під час війни хотіли ліквідувати всі військові госпіталі?!

7) Про радикальне збільшення оплати за навчання в університетах.

Вища освіта лише для багатих — ще один тренд урядовців, адже як, заявляли і діяли російські й нацистські окупанти, простим українцям освіта не потрібна, вони й так сумлінно працюють. Нинішня державна політика,за якою зарплати і пенсії суддям, прокурорам чи посадовцям, зростають, а народу заморожуються, підказує кому вигідна така освітня ініціатива.

Я вже мовчу про факти подвійних стандартів, коли з одного боку йде процес об'єднання чи ліквідації державних університетів, а з іншого — приватний університет сумнозвісного підрахуя Ківалова отримує від МОН ліцензії на відкриття 3 нових приватних вузів. Усе це, звісно ж, для навчання правоохоронців та юристів.

І ви досі продовжуєте підтримувати або займати нейтральну позицію, щодо такої антиукраїнської та антиєвропейської освітньої політики?! Та припиніть, це все так не працює.

Також окремо винесу потужні аргументи фанатів «реформи» від подвійних громадян МОНу. Мовляв, станом на сьогодні в Україні зменшилася кількість школярів!

Аргумент — залізний. Але делікатно зауважу, що за умов реалізації вищезгаданих ініціатив їх число ще збільшиться, бо за останніми опитуваннями значна кількість старшокласників не планують складати НМТ, а збираються виїхати закордон.

Далі ці фанати стверджують, що «головне купити шкільні автобуси та возити дітей до кращих шкіл». Узагалі-то головне ось, що:

• інвестувати не в автобуси, а в молодих вчителів, які вчитимуть та виховуватимуть майбутніх громадян України;
• збереження бодай початкових шкіл з дітьми по 5-10 осіб в класі в сільській місцевості — це ще й збереження села.