Сировинний тип економіки тягне на дно нашу Батьківщину. Цим користуються як олігархи, так і чиновники з депутатами різного рангу.
Минулого тижня президентка Європейського парламенту Роберта Мацола видала цікавий спіч щодо перспектив взаємодії України та ЄС. Зацитую показовий уривок для розуміння стану справ:
«Нам потрібно зрозуміти фермерів, які відчувають певний тиск. Їм здається, що бюрократія ЄС занадто велика. Ми довго ігнорували сільськогосподарський сектор. І якщо є щось, що ми вивчили під час пандемії — це те, що він нам потрібен.
Потрібен, щоби забезпечити нас продуктами, які вирощуються в Європі. Україна має важливу роль у цьому відношенні. Це не лише про хлібний кошик Європи та світу, також йдеться і про інші ваші продукти, як-от птиця, яйця...».
З одного боку, вона свідчить, що сировинна, аграрна економіка України не монтується у складнішу економіку ЄС із дотаційним аграрним сектором, який більше про соціалізацію населення в селах та продовольчу безпеку. А в Україні «— більше про прибутки кількох ФПГ та відшкодування ПДВ.
Бо у нас за минулі роки відбувся величезний зсув у бік великотоварного виробництва коштом фермерів та одноосібників. І цей процес лише посилиться, а це вже не соціалізація та зайнятість населення на селі й навпаки.
Ну, і щодо продовольчої безпеки, — одночасно з фермерами, ми втрачаємо і продуктове розмаїття. Тобто будемо експортувати кукурудзу — значить у майбутньому станемо імпортувати м'ясо та молокопродукти.
Але цікаво інше: ми, можливо, і цікаві ЄС як сировинний придаток, але точно не як аграрний (і протести у Польщі це яскраво довели). Як аграрна країна ми цікаві Азії та Африці, але до чого тут європейська мрія?
Отже, треба знайти своє місце в європейських ланцюжках доданої вартості й це має бути точно не сировина. Як це зробила Польща, Словаччина чи Угорщина; хіба ми гірші за них?
Ми занадто великі у порівнянні із країнами Балтії аби нічого не робити у контексті своєї економічної спеціалізації й розподілу європейського ринку праці. Проте на рівні держави розуміння цього поки немає.
І друге спостереження: коли пані Мацола почала говорити про зерно, вона вирішила зробити нам «комплімент від шефа», мовляв, «Україна — не тільки хлібний кошик», далі вона згадала лише яйця та птицю... Це ще раз підкреслює мою давню тезу: в ЄС немає візії щодо економічної ролі України у структурі ЄС!
Європейці навіть на рівні поняттєвого апарату не розуміють, що з нами робити і який наш реальний потенціал. Переконані, що пані Мацола дуже здивувалася б, якби дізналась, що Україна колись виробляла літаки, космічні ракети, кораблі, турбіни...
Звичайно, нам ніхто не дасть це виробляти в ЄС — хіба у рамках галузевої кооперації на субпідрядах. Але це не означає, що нам не потрібно шукати своє місце в європейській економічній системі.
І тут нам ніхто не зарадить: цю візію ми маємо сформувати самостійно! Бо, якщо віддамо своє майбутнє на аутсорс — там будуть лише зерно, яйця та птиця (з усією повагою до усіх трьох).