Алієв закусив вудила...

Імітація держперевороту та амбіції регіонального гегемона.

Проурядові азербайджанські видання та всі пропагандистські ресурси панівного в країні алієвського режиму з кожним днем посилюють антитурецьку пропаганду.

Під прицілом опинився й особисто Ердоган, якого практично прямим текстом звинувачують у спробі створити в Туреччині теократичну державу, відродивши Османську імперію.

«Останній Бачтіон» представляє аналіз ситуації.

У нападках на Туреччину та керівну партію, яку тепер називають «нуристсько-ісламістською АКП», використовують цілий набір наративів із сіоністського арсеналу та західної ісламофобської пропаганди.

Туреччину й Ердогана звинувачують у неоосманізмі, планах створення Халіфату, тюрко-ісламістській ідеології, арабізації — як же без цього, — підриві світської держави та національної ідентичності й навіть у загрозі тюркському світу.

Цей термінологічний вінегрет упереміш із цебрами помиїв і звинувачень на адресу Туреччини ллється безперервно, цілодобово.

Окремим знаковим епізодом стала публікація у виданні Qafqazinfo — одному з «незалежних» рупорів Алієва — матеріалу, який уже за кілька годин довелося суттєво виправляти.

У початковій версії статті міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана звинувачували в координації розвідувальної та агентурної діяльності на території Азербайджану й підготовці держперевороту.

Йшлося про його візит до Баку 15 жовтня та нібито проведену «таємну зустріч» у Фонді допомоги молоді (GYF). Автори пов’язували цю організацію з турецькою розвідкою, м’якою силою АКП і спробами дестабілізації в країні. Висновок: Азербайджану слід переглянути статус усіх структур, пов’язаних із Туреччиною.

Після негативної реакції в Туреччині та всередині самого Азербайджану найгостріші звинувачення зникли. Посольство Туреччини в Баку відповіло жорстко: публікація «цілком ґрунтується на брехливих твердженнях», листа Фідана, на який посилалися автори, не існує — це брехня, — а розмови про «плани перевороту» та «вирощування агентів впливу» є цілеспрямованою дезінформацією, покликаною підірвати відносини двох країн.

Цей епізод сам собою міг би залишитися інформаційним шумом. Однак він вписується в ширшу й уже стійку тенденцію.

Наростання напруженості

Із кінця вересня 2026 року між Анкарою та Баку виникло рідкісне публічне охолодження. Спочатку — демонстративна поведінка посла Азербайджану на асамблеї ООН, який залишився в залі під час виступу Нетаньягу, попри нападки на Туреччину й образи на адресу Ердогана.

Потім відбувся несподіваний виступ Алієва, який оголосив, що Азербайджан ніколи й ні від кого не отримував жодної допомоги та виграв війну в Карабаху сам, без будь-чиєї підтримки. У цьому контексті йшлося про Туреччину. Алієв також заявив, що «кожен має знати своє місце».

На з’їзді своєї партії 2 жовтня Алієв сформулював позицію: Азербайджан «сам усе купив власним коштом, до останньої кулі», і ніхто йому по-справжньому не допомагав. Формулу, яка раніше маскувала турецьку роль у карабаській перемозі, демонстративно відсунули.

Услід за цим з’явилося розпорядження кабінету міністрів Азербайджану щодо шкільної форми, яке забороняє школяркам і вчителям носити хіджаб. Протягом 23 років правління Алієва жіноча хустка не була проблемою, але в жовтні 2026 року несподівано стала «загрозою існуванню» Азербайджану.

Порушуючи власну конституцію, алієвський режим де-факто позбавив цілу соціальну групу — азербайджанських дівчат і жінок, які дотримуються своєї релігії, — права на освіту та права на працю.

Критику з боку окремих турецьких політиків і радників президента Ердогана в Баку сприйняли як втручання. Керівна алієвська партія «Єні Азербайджан» відповіла звинуваченнями в популізмі та спробах диктувати внутрішній порядок денний.

Паралельно посилюється публічне зближення з «Ізраїлем». Візит ватажка «Ізраїлю» Іцхака Герцога до Баку збігся із самітом CICA. Азербайджан зберігає статус одного з ключових постачальників нафти для «Ізраїлю» — понад 40% — і розвиває оборонну співпрацю.

У турецьких аналітичних колах це сприймають уже не як прагматичне балансування, а як свідомий вибір пріоритетів.

Додатковим маркером стала історична ревізія. Проурядові ресурси Азербайджану почали публікувати матеріали, у яких Османська імперія постає не союзником, а співучасником «створення Вірменії на азербайджанських землях» і зацікавленою стороною, яка відправила війська до Баку в 1918 році не для захисту Азербайджану, а заради захоплення нафти.

Це вже не дипломатична суперечка, а переписування історії та підміна спільної історичної пам’яті.

Імітація держперевороту. Сигнал Хасана Октая

На цьому тлі особливу увагу привернуло попередження турецького професора Хасана Октая, керівника Центру стратегічних досліджень Кавказу (KAFKASSAM).

Октай заявив, що найближчим часом в Азербайджані можуть організувати спробу «фейкового державного перевороту» під чужим прапором із подальшим звинуваченням Туреччини. Із контексту його висловлювання випливає, що за такою провокацією стоїть «Ізраїль» і з великою ймовірністю до неї буде причетний сам Алієв.

У турецькому експертному та навколополітичному середовищі це попередження швидко отримало розвиток. Низка коментаторів указує на можливу практичну мету такої операції: зачистку офіцерського корпусу, значна частина якого пройшла підготовку в Туреччині та зберігає професійну й ціннісну відданість турецькій військовій школі.

Саме ці кадри відіграли ключову роль у війні за звільнення Карабаху. Їхня присутність в армії об’єктивно обмежує свободу маневру Алієва в разі різкого зближення з «Ізраїлем» і США.

Сценарій виглядає так: інсценування «турецької змови», інформаційна кампанія, арешти чи відставки, подальша «зачистка» військових структур від «ненадійних елементів». Подібні методи в регіоні не нові. Питання лише в тому, наскільки далеко готовий зайти сам Алієв.

Логіка та ризики розвороту

З погляду інтересів панівного клану в Азербайджані логіка зрозуміла. Після Карабаху Баку почувається сильнішим. Енергетичні доходи, контроль над транспортними коридорами та відносне послаблення російського впливу створюють простір для самостійнішої політики.

На думку низки коментаторів, після перемоги в Карабаху Баку вразив імперський синдром, а сам Алієв уявив себе очільником регіонального гегемона.

Ці фантазії підживлюють союз з «Ізраїлем» і зближення зі США, які дають доступ до технологій, інвестицій і певної політичної страховки проти Ірану — принаймні так думають у Баку.

Туреччину в цій картині алієвський клан починає сприймати як «старшого брата», здатного втручатися і в питання ідентичності, і в зовнішню політику та завадити Азербайджану утвердитися в ролі регіонального гегемона.

Однак ціна такого дрейфу непередбачувана. Турецька військова школа, оборонна промисловість і розвідувальна координація залишаються критично важливими для безпеки Азербайджану.

Спільний тюркський формат, енергетичні й логістичні проєкти та й саме географічне положення Туреччини мають стратегічне значення. Різкий розрив зробить Баку вразливішим до регіональних ризиків.

Показовою у зв’язку із цим стала заява головного редактора турецького видання Defense Turk Фатіха Мехмета Кючюка, який попередив: «Спіраль нестабільності, яку може створити в регіоні зовнішня політика Баку, орієнтована на «Ізраїль», ризикує в середньостроковій перспективі знову зробити Азербайджан залежним від гарантій безпеки з боку Туреччини».

Поки що Анкара зберігає стриманість, або, як пишуть деякі коментатори, «стратегічне терпіння». Офіційна лінія — не піддаватися емоціям і підтримувати відносини на рівні лідерів.

У відповідь на потік бруду та грубі нападки Баку на Туреччину й особисто Ердогана президент Туреччини розмістив плакат і опублікував такий текст до Дня незалежності Азербайджану:

«Друга і брата Азербайджан у День відновлення незалежності я від щирого серця вітаю від імені своєї країни та свого народу. Президенту Азербайджану, братові Ільхаму Алієву, і братам — азербайджанським тюркам, завжди єдиним у горі та радості, передаю свої вітання!»

Однак якщо сценарій з імітацією перевороту та подальшою зачисткою протурецьких кадрів почне реалізовуватися, простір для «стратегічного терпіння» різко звузиться.

Що стоїть за нинішньою ситуацією

Потік антитурецьких публікацій в азербайджанських ЗМІ — не сплеск емоцій, а елемент ширшої інформаційної підготовки.

Попередження Хасана Октая фіксує найнебезпечніший можливий поворот: переведення політичного охолодження в площину внутрішньої безпеки Азербайджану через провокацію з імітацією держперевороту, спрямовану проти Туреччини.

Якщо цей сценарій залишиться лише аналітичною гіпотезою, відносини двох країн, найімовірніше, витримають нинішню кризу. Якщо ж його реалізують, ітиметься вже не про суперечку довкола хіджабу чи історичних інтерпретацій, а про системний перегляд союзницьких зв’язків.

У цьому разі постраждають не лише двосторонні відносини, а й стійкість балансу сил на всьому Південному Кавказі.

Висновок: сценарії розвитку

Нинішня напруженість — це не тимчасове непорозуміння, а перша серйозна системна криза в турецько-азербайджанських відносинах, яка знаменує перехід до складнішої, конкурентної моделі відносин.

Альянс не руйнується повністю — принаймні на цьому етапі, — але трансформується. Його більше не можна описувати простою формулою «один народ — дві держави». Відносини, найімовірніше, вибудовуватимуться на основі спільних базових інтересів — енергетики, транспорту, безпеки, — але з різними поглядами на регіональну стратегію та зовнішньополітичні пріоритети.

Можливі сценарії

Сценарій «Керована турбулентність» — найімовірніший

Сторони збережуть напруженість, але не допустять повного розриву. Публічна риторика залишатиметься жорсткою, проте за лаштунками триватиме пошук компромісів.

Енергетичні й транспортні проєкти — TANAP, BTC — буде збережено. Військовий союз, закріплений Шушинською декларацією, найімовірніше, також збережеться, але, можливо, в урізаному вигляді.

Алієв може піти на символічні поступки — наприклад, пом’якшення риторики чи коригування «хіджабного» питання, — щоб дати Анкарі змогу зберегти обличчя. Цей сценарій передбачає тривалий і складний процес перебудови відносин на нових засадах.

Сценарій «Холодний розкол» — менш імовірний, але можливий

Якщо суперечності щодо «Ізраїлю» та Вірменії поглибляться, а особисті амбіції лідерів візьмуть гору, відносини можуть перейти у фазу відчуження. Співпрацю буде зведено до мінімуму, необхідного для підтримання торгівлі й енергетики. Військово-політичний союз де-факто заморозять.

Цей сценарій завдасть величезної шкоди обом сторонам: особливо Азербайджану, який втратить головного дипломатичного та військового гаранта, і Туреччині, яка втратить ключовий плацдарм на Південному Кавказі.

Надії Алієва на американський «дах» можуть обернутися для Баку такими самими наслідками, як і для режимів арабських нуворишів.

Сценарій «Зміна парадигми» — найменш імовірний у короткостроковій перспективі

Азербайджан, усвідомивши ризики, добровільно повернеться до попередніх позицій у відносинах із Туреччиною, оформлених одразу після карабаської війни. Однак на тлі різкого зростання амбіцій Алієва, його претензій на регіональну гегемонію, помножених на тісні зв’язки із сіоністськими фінансовими кланами — аж до рівня залежності, — це видається малоймовірним.

Після переконливої перемоги у Другій карабаській війні 2020 року, здобутої за вирішальної військової та політичної підтримки Туреччини, у Баку помітно зросла «імперська самосвідомість».

Алієв тепер бачить себе регіональним переможцем, який має право очікувати, що Туреччина керуватиметься його інтересами, а не навпаки.

Природно, що в Анкарі подібну метаморфозу Алієва сприймають як примху та «запаморочення від успіхів», яке шкодить не лише Туреччині, а й самому Азербайджану, а також усьому тюркському світу, який може стати жертвою сценаріїв і провокацій зовнішніх гравців, насамперед росії та «Ізраїлю».