Американці тікають з України, але зброю постачати не припинили
Чинний президент США Джозеф Байден закликав своїх громадян негайно залишити Україну. Він переконаний, що РФ ось-ось піде у наступ.
З метою попередити можливі жертви серед американців, очільник Білого дому навіть організував спеціальну пресконференцію. (Ролик уже оприлюднила його адміністрація на платформі YouTube – прим. ред.).
Прикметно, що панічний тон заяв Байдена підтримав і його радник із національної безпеки Джейк Салліван. Чиновник дав 48 годин на те, аби громадяни США негайно залишили територію України (раніше з подібним закликом виступив Державний департамент – прим. ред.).
На думку Саллівана, що нібито спирається на розвіддані, "воєнна агресія РФ проти України може відбутися найближчими днями" й, швидше за все, почнеться з повітряної атаки на великі міста: Харків, Київ, Одесу, Дніпро. При цьому, за словами радника Байдена, залишається незрозумілим, чи кремлівський "бункерний щур" віддав остаточний наказ про початок вторгнення чи все ж відклав його на потім.
«Ми поки не отримували будь-яких документів, які доводять цей факт. Оскільки на кордоні з Україною зараз зосереджено понад 100 тисяч солдатів ЗС РФ, широкомасштабний напад може призвести до захоплення великих ділянок України, зокрема Києва», – заявив Салліван.
У зв'язку з вищенаведеним додамо, що багатовіковий досвід людства вчить наступному: війна, як і стихійне лихо, не залежать від волі людей, а отже – ні від волі Путіна, ні від страху Байдена, ні від когось іншого. Справжня війна може розгорітися всупереч небажанню всього світу, а може і не початися зовсім, навіть якщо кремлівський "бункерний щур" цього дуже захоче, але просто не зможе, наприклад, через те, що несподівано помре.
Варто пригадати, як ще в середині 2000-х років у Пентаґоні відбулася тематична наукова конференція, де один з американських генералів у своїй доповіді зазначив, що «за всю свою історію США не брали участі у жодній заздалегідь запланованій війні. Всі війни траплялися від обставин, які й змушували робити відповідні військові кроки»; тобто, діяти на випередження вони так і не навчилися.
Це видно на прикладі України. Весь час піднімаючи ставки у надії взяти Україну без війни, наголошуючи на шантажі й довівши своїми ультиматумами ситуацію до крайньої точки, при цьому не отримавши бажаного, Путін фактично загнав себе у капкан, але Вашинґтон лишає для кремлівського "бункерного щура" останній шанс на порятунок решток власного реномé.
Тож тепер, хоче Путін того чи ні, а треба зробити наступний крок: або війна, або доведеться відповзти з ганьбою назад у бункер, доживаючи свого віку. На ситуацію наразі впливає не так воля окремих особистостей, як сама динаміка подій і обставини, що складаються у геополітичну мозаїку.
Зі свого боку зазначимо, що панічні заяви з боку влади США нічим не допомагають Україні, а навпаки, посилюють почуття безвиході, граючи на руку Москві. Україна дуже велика країна із понад 40 мільйонним населенням, якому нікуди тікати з власної землі; ми ж-бо не сирійці.
На 31-му році відновленої незалежності у нас є загартована у війні армія та дуже ефективне озброєння. І на відміну від УНР у 1919-му році чи Чехословаччини у 1938-му, за нашою спиною дієва підтримка союзників та партнерів: НАТО, США, Європейського союзу, Великої Британії, Канади, Туреччини, Тайваню, Японії, Австралії, Азербайджану.
Український народ, усупереч діям тимчасової влади, має всі засоби та можливості зламати хребет московській орді, яка спробує посунути на нас зі Сходу, Півночі та Півдня. Це і достатній людський ресурс, і світова підтримка, а також надсучасне озброєння на балансі боєздатного війська, відтак заздалегідь планувати поразку і готуватися до партизанської війни за помахом із Вашинґтона, Парижа чи Берліна – відвертий злочин.
Можливо нині варто як ніколи пригадати слова борця за волю Республіки Ічкерія та польового чеченського командира Шаміля Басаєва. Він наставляв своїх бійців перед битвою лишатися незламними та не складати зброї навіть тоді, коли на обрії не видно і променя надії:
«Запам'ятайте, росіяни (мовою оригіналу "русские" – прим. ред.) навчені нападати, але погано навчені захищатися. Не чекайте в засідці та обороні. Контрактуйте! Нападайте на них усі разом. Йдіть уперед...».
Вірний син чеченського народу мав рацію, адже московити (особливо сучасні) погано витримують щільний контактний бій. Ось чому не можна сидіти під ракетами та бомбами, які летять із РФ; якщо немає можливості нейтралізувати ракетні та артилерійські позиції ворога, треба зближувати відстань й контратакувати.
Українці мають бути згуртовані, триматися купи й боротися до останнього. Відтак у жодному разі не можна здавати окупантам міста (ні малі, ні тим паче великі, як було із Донецьком влітку 2014 року – прим. ред.), адже вони – найзручніше місце для ведення контактних бойових дій (пригадаймо Грозний 1994-го – прим. ред.) і розгрому супротивника.
Але найголовніше, чого не змогла досі втямити жодна влада в Україні та наші західні партнери, так це те, що у разі широкомасштабного нападу РФ треба всіляко намагатися перенести війну на її територію. Не можна грати за правилами, які диктує ворог, особливо через куплених ним "голубів миру".
Вірно підмітив колишній президент Польщі Лєх Валенса: коли літаки Московії чи артилерія почне бомбардувати Київ, у відповідь слід завдати удару по Воронежу чи Курську. Якщо ЗС РФ захоплюють українські міста, то ЗСУ мають повне право зробити те саме з населеними пунктами у Ростовській чи Саратовській областях.
У жодному разі не можна грати з кривавими шулерами у джентльменів. Вони сприймають таку поведінку як слабкість і це їх тільки розбурхує на нові злочини.
Потрібно зрозуміти одну просту річ: як українські бійці з генералами намалюють війну у своїй голові, так вони й воюватимуть; тому тверезо формуємо у головах нашого вояцтва перемогу і впевненість у розгромі ворога. Україна здатна перемогти у цій війні, якщо озброїться насамперед упевненістю, а також, коли виявить стійкість, витримку і зухвалість, – нам це до снаги.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що московити можуть підірвати Керченський міст для виправдання власної агресії проти України. Проте, цілком імовірно, навіть цей злочин не врятує РФ від остаточної загибелі.
