Антарктична наруга, або пінгвіни не винні

Чи правда, що Україна виділила на дослідження популяції пінгвінів 11 мільйонів доларів?

Це брехня та маніпуляція. Одинадцять мільйонів коштує вся дослідницька та технічна програма українців в Антарктиді разом з ремонтом самої станції, експлуатацією криголама, всіма науковими дослідженнями, що відбуваються на станції та з борту судна, а також закупівлею харчів, палива, медикаментів та інших розхідних матеріалів.

Усі дані щодо статей витрат є у відкритому доступі, і уважно їх прочитавши, можна дізнатися, що на програми з дослідження пінгвінів йде аж приблизно 3000 доларів. 

Їх не взяли з податків громадян України, і їх не можна витратити на інші сфери, що не стосуються наукових досліджень: ні на дрони, ні на фортифікаційні споруди.

Але чи так потрібна нам зараз Антарктида та її дослідження?

Може переспрямувати отримані гроші на якісь інші наукові галузі? Річ у тому, що західні донори так охоче дають гроші на науку зокрема тому, що Національний антарктичний науковий центр та українські дослідники загалом показали себе як надійні й відповідальні партнери в багаторічних наукових програмах.

Так, наприклад, на острові Галіндез, де розташована станція «Академік Вернадський», понад 40 років проводять дослідження космічної погоди, і саме неперервність цього ряду дозволила побудувати математичну модель, що передбачає деякі кліматичні аномалії та катаклізми за пів року! 

Якщо ці спостереження перервати, то вся математична модель зійде на пси й перестане працювати. Також дуже важливим є спостереження за динамікою льодового покриву та морського льоду довкола Антарктиди. Уже два роки поспіль гляціологи (дослідники криги — ред.) та кліматологи б’ють на сполох щодо різкого скорочення кількості льоду в Антарктиді, який не був передбачений чинними прогностичними моделями.

Усі ці спостереження та вимірювання вкрай важливі, адже, якщо винести за дужки війну в Україні, з 2022 року в Європі, Америці та Австралії відбулося декілька великих катаклізмів, пов’язаних саме з кліматичними аномаліями. Тому наші партнери також дофінансовують українські антарктичні дослідження з цільових програм на кшталт «Горизонт», «Горизонт+», а наявність власного науково-дослідного судна льодового класу дозволило не тільки розширити міжнародне наукове співробітництво, але й отримати часткове фінансування на його експлуатацію від польських антарктичних партнерів.

Але чи можна взагалі відмовитися від експлуатації станції та криголама?

Можу навести таку аналогію: ви 30 років розбудовували на орбіті космічну станцію, збудували багаторазовий космічний корабель, що на неї літає і повертається, маєте високий та заслужений авторитет в клубі космічних держав. Аж раптом на ваші поля налітають зграї сарани, і гарячі голови пропонують перестати використовувати космічний корабель, а космічну станцію спалити в верхніх шарах атмосфери. Бо всі гроші треба кинути виключно на боротьбу з сараною. Що б ви сказали такому оптимізатору видатків?

До того ж наявність станції та науково-дослідного судна льодового класу, яким є «Ноосфера», несе цілком конкретну користь «народному господарству».

Почну з очевидного: морепродукти. Займатися комерційним ловом в Антарктичних широтах дозволено лише тим країнам, що мають на це відповідні квоти від Комісії з морських живих ресурсів Антарктики. Поки Україна є повноправним членом цієї комісії, ми отримуємо з цієї галузі прибутки, до того ж немалі: ще до повномасштабного вторгнення Україна видобувала в Антарктиді більше рибних ресурсів, ніж з Чорного та Азовського морів разом. Оскільки ми маємо цілорічну станцію, то Україна є консультативною стороною Договору про Антарктику, тобто можемо накладати вето під час ухвалення рішень, а вони ухвалюються лише консенсусом.

На жаль, вихід із цього закритого клубу може бути безповоротним, адже всі рішення в ньому ухвалюють консенсусом, і московити «кістьми ляжуть», щоб знову не допустити Україну в цю впливову спільноту.

Другий, не настільки очевидний момент, — це відтік мізків за кордон.

За 30 років української незалежності ставлення до фундаментальної науки (як і до розвитку культури) серед можновладців склалося таке, що талановитому молодому науковцю треба було вибирати: залишатися в Україні чи будувати наукову кар’єру. На цьому тлі Антарктична програма — одна з небагатьох науково-дослідних галузей, де українські науковці не тільки успішно займаються дослідженнями, а й публікуються в наукових журналах «вищої ліги», як от Science. У 2014 році істеблішмент та суспільство потрохи почали усвідомлювати і важливість розвитку сучасної української культури. У 2022 році нарешті з’явилося розуміння необхідності підтримки власної науки, тому закривати антарктичну програму — це в буквальному сенсі вбивати власне майбутнє.

Третя неочевидна перевага — це інформація.

Як я вже писав, деякі спостереження на острові Галіндез проводять безперервно і дуже давно: найдовший ряд спостережень — температура повітря, що вимірюється там з 1947 року. Великі дані й інженерія даних — наразі не менш перспективний напрямок, ніж штучний інтелект, адже нарешті людство навчилося обробляти гігантські масиви інформації майже блискавично швидко. 

Хто володіє даними, може їх продавати як у «сирому», так і в обробленому вигляді. Це стосується не тільки кліматичних змін, про які я згадував на початку, але й гравітації, магнітного поля, «космічної погоди», ситуації в іоносфері Землі, стану озонового шару, концентрації різних речовин у світовому океані тощо. Ці дані необхідні судноплавству, авіації, агробізнесу, туристичному бізнесу, страховим компаніям і багатьом іншим. 

Цінність цих рядів — у неперервності.

І дуже важливо, що Україна є провайдером, а не покупцем такої інформації. До того ж маючи доступ до цих обсягів інформації, українські вчені мають змогу розробляти нові математичні моделі, зокрема із застосуванням штучного інтелекту.

Автор: Олександр Заклецький —  Морський еколог, старший солдат 2 Інтернаціонального Легіону Оборони України ЗСУ.

Вперше опубліковано в українському науково-популярному виданні «Куншт».