АНТИ-валентинка, або історичний екскурс у нинішнє свято
День кохання в українців — це Івана Купала, а «свято Валентина» до нас прийшло як маркетингова стратегія.
Як і більшість християнських свят, «Валентина» штучно наклали поверх народного свята родючості й плодючості, коріння якого сягає в глибину тисячоліть.
Започаткував «Валентина» папа Геласій I, заборонивши Луперкалії — давньоримське язичницьке свято, назва якого походить від lupus — вовк. Власне культ вовка, персоніфікований у божестві на ім’я Луперк, згодом злився з культом Фавна. На Луперкалії приносили Фавну, як богу полів, лісів, пасовиськ і тварин, пожертви. Джерела стверджують, що офірували йому собаку та козла.
Після жертвоприношення луперки, сиріч жерці Фавна, наголяса бігали навколо Палатину — одного з семи пагорбів Рима, де й був розташований грот Луперкалій, — та шмагали жінок ременями, вирізаними зі шкіри жертовного козла. Така процедура мала сприяти плодючості римлянок і дарувати їм легкі пологи. Супроводжувалося свято пиятикою й оргіями.
Фавн є аналогом аркадського Пана і вважався доволі прикрим божком, який міг насилати на людей хвороби та кошмари. Він, подібно до Інуя чи Інкуба, вступав у статеві зносини з тваринами, а також спокушав і запліднював жінок. У Фавна був і жіночий відповідник — Фавна, або Фатуя, котру згодом стали вважати його дочкою. Вона відома як Бона Деа — богиня-мати, священнодійства на честь якої відбувалися у травні за участі винятково жіноцтва. Культ Бона Деа був тісно пов’язаний із лісом, рослинністю, а особливо — з цілющими травами. Богині присвячувалися гаї, жертовники та дзеркала як магічні інструменти.
Давньогрецький аналог Фавна — Пан — є більш відомим божеством, сином німфи Дріопи та Гермеса, родом з Аркадії. Однак існує версія, що Пана від Гермеса народила Пенелопа — дружина Одіссея. Ім’я Пан (згадується українське «пан»), як стверджує енциклопедичний словник «Міфи народів світу» (М., 1988 рік), має кореневу основу pus, paus — «робити родючим». Пан разом із сатирами та селена́ми входить у свиту Діоніса й є міксантропічною істотою — козлоногий, рогатий та вкритий шерстю, на відміну від Фавна, якого часом зображали в людській подобі. Як і його римський «аналог», Пан любить вино та веселощі, а найбільше — жінок, тому постійно переслідує німф.
Пан, як уособлення сил Природи, насилає на людей панічний страх, але може бути союзником у битвах, сіючи паніку серед ворогів. Пан входить до пантеону олімпійських богів, а в античній філософії ототожнюється з «об’єднавчим» божеством. У самій статурі Пана поєднано божественну досконалість людського тіла й тваринність. У легенді, викладеній Плутархом, смерть Великого Пана символізує відхід у небуття «античного світу».
На зміну античному світові з його багатющою міфологією та глибокими філософськими традиціями прийшло християнство. Міфологія останнього (не плутати зі вченням Христа!) була вже чітко вибудувана в небесну ієрархію. Власне суперечки щодо божественної ієрархії (принцип «філіокве») стали у 1054 році офіційною причиною розколу християнської церкви на католицьку та православну. Якщо православна церква стверджує, що Святий Дух походить від Отця через Сина, то католики вважають, що Святий Дух походить від Отця та Сина одночасно.
Але це сталося згодом, а рання християнська церква, що дуже не любила пана Фавна як символ веселощів і плотських утіх, у 496 році Луперкалії заборонила. Сам святий Валентин жодного стосунку не має ні до гріховних дійств, ні до кохання. Він, за легендою, є одним із ранньохристиянських мучеників, до яких як до спільного «коріння» апелювали ПАНи Франциск і Кірілл у своєму нині незаслужено призабутому спільному зверненні 2016 року.
А «обвалентинився» цей мученик уже за часів пізнього середньовіччя — як священник, який потайки вінчав закоханих. Поетична міфологія Купали, якого деякі дослідники ототожнюють із Ярилом, є значно езотеричнішою та глибшою не лише за легенду про святого Валентина, а й у порівнянні з римсько-грецькою міфологією. Але це вже інша тема…
